• 
• 

Андрій Медведенко

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

 

«Якщо чиясь душа просить висловитися  -  це  хороша душа», - сказав у свій час Василь
Шукшин.  Якщо душа  ділиться з нами почуттями світлими , неспокійними, словом схвильованим , - значить  збагачує  наше життя, робить нас небайдужими до тих, хто поряд .
На Луганщині (у м. Луганську)  живе прекрасний український поет-лірик Андрій Медведенко. Він  вийшов з великої трудової шахтарської  сім’ї (народився  22 лютого 1951 р.), сам працював  у шахті, знає трагічну ціну шматка шахтарського хліба і ціну неспокійного , до щему в серці , до болю, що не дає ні спати, ні дихати,-поетичного рядка.

 

 

Початок його непростої біографії  вилився в ясних , захоплених, як і вся творчість поета  віршах:

Разломив горбушки кус по-братски,
поротый за шалости отцом,
бегал я по улице Горняцкой
загорелым  крепким  огольцом.
И не видел ничего я краше
ковыля  и клёна  за копром.
Начиналась улица с ромашек
чуточку прибитых  угольком.
А потом, по-юношески броско,
В батькином на вырост  пиджаке
Я шагаю улицей Шахтёрской
с новенькой спецовкою в руке.
Подмигнув мальчишке–ротозею,
В клеть ступил бахвальски  - я таков!
Это после отличать сумею
Ветер от подземных сквозняков.
Это после жизнь отхаркнет злобу.
Будет чья-то »милость» подминать
и, свою  насытивши утробу,
душу под  сукном мою держать.
Только всё ж поблескивают очи,
Чтобы не случилось впереди,-
Я иду по улице Рабочей - след оставить,
А не наследить!

 

У 1977 році вийшла перша збірка його ліричних віршів із щедрого благословення талановитого українського російськомовного поета  Лауреата Національної премії України ім. Т.Г.Шевченка  Леоніда Вишеславського. У передмові до збірки він писав, що віднині над Донбасом запалала нова поетична зірка, ім’я якій Андрій Медведенко; вірші, що увійшли до книжки, говорять  про народження (не зважаючи на молодість) зрілого  самобутнього майстра.
Цього ж року поета прийнято до Московського літературного інституту ім. М.Горького та до спілки  письменників Радянського Союзу. З того благословенного часу  і служить читачеві хвилюючим словом щирий до самозабуття поет. Скільки вже написано віршів і якими авторами, але його такі несхожі й райдужні, що ні з чиїми не сплутаєш.

Весело, размашисто травы приворотные
Ветерок в охапку у забора сгрёб.
Улицей разносятся  прибаски народные,
Вечер пахнет липою и цветёт укроп.
Терриконов конусы, хаты толем крытые,
И девчата ладные - родина моя.
Где бы не мотало бы,
Как бы не крутило бы,
А тропинка вьётся в отчие края!

Вірш такий легкий, прозорий, музичний, ніби пританцьовує.  Таничний вірш є такий термін в українській мові. І народжує він у душі та перед очима чарівні картини малої батьківщини автора та образи близьких  людей, з якими поріднила його спільна доля, у якій і щастя, й гіркота, і світла печаль ”…где бы не мотало бы, как бы не крутило  бы, а тропинка  вьётся в отчие края…”
Поезія необов”зково ровинна кричати. Інколи  вона говорить  тихим словом і лише  з вами . Але говорить  так переконливо, що сказане  полишається в серці назавжди:

Гибкий лист, рассекая  туман,
Залетел в овсяные колосья.
И запретного плода дурман
По горючему сердцу расползся.


Одичалому мрачному дню
Шлю поклон озорно и отпето.
Одуванчик  кружит на  ходу
Золотою теплинкою лета.
Його пейзажна лірика ніби вимальвана пензлем художника:
Загляделись в тихую реку
Берега перекатом зелёным
***

…Шум осин. Полный  жизни  и прелести
Бродит степью табун ковылей.
Восковой наливается спелостью   
Кукурудза приречных полей…

 

Треба мати велике серце, щоб глибоко полюбити скромні  рідні пейзажі й ніби вирізьбити їх у своєму вірші, залишивши у нашій пам”яті.У його поезії  відкриваєш такі неочікувано хвилюючі образи, що на якусь мить зупиняєшся вражено розгублений:» Цветут!

Как звонко яблони цветут!..

Сразу вижу сады и август,
Пестротою цветов умытый,
Созреваньем плодов  объятый…

Виявляється,  цвітіння садів можна не лише споглядати, а й чути , як музику і хвилюватись цим чуттям. А квіти не лише прикрашають землю, а й умивають її.
Гортаючи сторінки наступних збірок («Полынь голубая», «Анастасия», «Стук в окно», «Бухта твоих ладоней», «Хмель осенней лазури») переживаєш те ж хвилювання, що й під час першої зустрічі і приходить розуміння - сталось диво: ти відкрив поета неголосного, але такого  різнобарвного й схвильованого, який пробуджує в тобі неспокій і небайдужість. Ти радієш його зростанню та своїй причетності до нього. Адже справжня поезія тим і різниться від фальшивої , що читач в душі її ліричного героя знаходить душу власну. Лірична поезія насамперед  особистісна , глибоко індивідуальна, багата емоціями. У А.Медведенка палітра  почуттів вражає щедрістю та безоглядною відвертістю. Далеко не кожна творча натура на таке здатна. Рідкісна це риса — не боятися відкрити на суд читачеві потаємні куточки власної душі. Таке притаманне лише особистості непересічній.
Особливо вражає його інтимна лірика.  Вірші про кохання схожі на чаклування. Вони не піддаються аналізу, входять в серця і пам’ять, викликають сум”яття своїми образами,  недосказаністю, таїною. Цикли «Август» , «Смятый молочай», «Поздние лепестки», «Андреевская церковь», поэми «Орфей» и «Мария Магдалина», «Встречи колдовство» —зразки безперечно високої поезії :

Прохладно ночь
За плечи обняла,
К тропинке гибкой
Грусть моя порхнула.
Всё б ничего,
Да женщина прошла
И ветром платья
Память всколыхнула.
Вонзила в грудь
Сиянье синих глаз…
Я вспомнил сад, раскрытое окно…
О женщина,
Уже давным-давно
Оно забито наглухо для нас.
Уже давно,
Зови иль не зови —
Чужие мы,
Хотя вокруг цветенье.
Лишь иногда,
Как миг былой любви,
Сливаются при встрече наши тени…

Недосказанність , чари й розчарування, втрата та віднайдення щастя, бездонна чистота й цнотливість поруч із грішною в своїй щирості та жертовності любов’ю — все це інтимна лірика поета. Галерея жіночих образів — від юної дівчини до жінки, вдови, матері — прекрасна і хвилююча.
Особливе почуття побожності  і світлої печалі викликає цикл його віршів, присвячений жінці-матері, образ якої проходить через усю творчість. Окремо тут стоїть образ матері поета і ставлення до нього святе. Вона, Ганна Андріївна Медведенко, поруч зі своїм чоловіком Юхимом Федоровичем стояла на чолі великої сім’ї,  виростила дітей, провела та дочекалась чоловіка з війни; пережила страшну трагедію (втратила єдину донечку-немовля в паніці евакуації), після війни через 6 років народила поета. Це вона створила навколо нього той неповторний світ тепла й ніжності, який зробив його серце добрим та світлим (незважаючи на випробовування долі), а вірш оптимістичним і життєстверджуючим. Мати Андрія була жінкою великої та милосердної душі. Зігрітий нею, голублений її любов’ю, він явив нам поезію, з кожного рядка якої б’є чисте джерело її любові:

Мой уголок родимый,
Сердце чутко
Издалека всегда к тебе рвалось,
Ты тёмным не был никогда закутком,
Где плесени вольготно бы жилось.
Как ты, гляжу открытыми глазами
И потому не смять меня лжецам.
Я накалялся матери слезами,
И закалялся строгостью отца.

***
Я мать свою позвал, когда обиды мгла
Внезапно на меня секирой опустилась.
Я, —мама! —лишь сказал,
И мать ко мне пришла,
Через стихии все, заветная, явилась.

Мама завжди приходить вчасно.  Її поміч неоціненна, слова вічні в своїй безмежній та безкорисливій любові: чи скаже вона сердечне «Господь із тобою» і тихо опустить теплу долоню на чоло, чи мовчки перехрестить тебе в дорогу. Проживши життя в стражданнях і втратах наші матері винесли із пережитого головну мудрість — в світі людей є не тільки зло. Він тримається на любові. Цю мудрість передано нам.

…Липка обиды мгла
Я ссунулся к кювету.
Но мать пришла:
— Вставай!
Причины нет скулить!
Ты не имеешь права,
Назвав себя поэтом,
Считать, что этот мир
Из злобы состоит…

Не всі готові прийняти в своїй душі заповіти батьків. Для поета Андрія Медведенка мамина мудрість — життєве кредо. Матері не вічні. І коли вони нас покидають, в серці залишається спустошений, незагойно болючий куточок, який нічим заповнити.

…Ком сглотнул.
Но дышится не просто.
Захотелось горького вина.
Где то над родительским погостом 
Сиротливо взвыла тишина…

Читаючи твори поета , не можна не помітити його одинокості. Тої трагічної самоти, що виходить із неповторного колориту нашого національного характеру. Адже він  -  син України, слов”янський син, у генах якого трагедія віків і поколінь. Його край – схід  нашої Батьківщини – Луганщина, пройшов випробовування історичними бурями і потрясіннями. ( Та й чи є у нашій Україні куточок, який би цих потрясінь не зазнав?) Вони в крові й генах поета, в крові створеного ним ліричного героя, в його характері й ментальності відбилися  як силою , так і вразливістю, мужністю й незахищеністю, умінням долати й переможно йти далі.

…По жизни иду,
Как босой по стерне.
И кажется некуда деться.
Зачем  человеку  обычному – мне,
Дано необычное серце?

 

 

Ідея поета й поезії – одна з най проникливіших в його творчості. Вона невіддільна від почуття любові до Вітчизни, гіркого болю за долю її , постійного  неспокою і пошуку. Історія Батьківщини , великої і малої, від звичайної  хвіртки « рудничной хаты» до образів   князя Ігоря, Володимира, Кіндрата Булавіна, Тараса Шевченка та сучасників поета – гірників, - все вміщається в його серці і відроджується в незабутніх  схвильованих віршах, поемах ,прозі. Всю історію свого народу він сприймає й відтворює так, як здатні тільки душі палкі, правдиві й не замутнені.
Велику частину творчості поета (а написав він більше 30 книг поезії та прози, що вийшли друком у видавництвах  Києва,  Донецька, Луганська) охоплює лірика громадянська й історична. Це такий глибокий пласт, таке багатство образів та ідей філософічного й психологічного спрямування, що потребує об”ємного літературознавчого дослідження, яке обов”язково  напишуть. Звичайно ж ,  
вони  вкажуть   і на недоліки в творах ( не без того), що в моє завдання не входить. Я ж маю відкрити читачеві поета непересічного, яскравої  індивідуальності , самобутньо талановитого і тим заохотити до знайомства з його творами.
Андрій Медведенко, як людина не байдужа до молодої літературно обдарованої порослі, довгий  час керує в Луганську  та області літоб”єднанням ім. Володимира Сосюри, плекаючи нові таланти ; понад  12 років ( і досі ) – незмінний  голова Луганської обласної організації Національної Спілки Письменників України.  Довгий час  він був редактором обласного видавництва « Світлиця»; з 2009 року є  головним редактором часописів  «Пам”ять» та  «Реабілітовані  історією». Його неспокійний характер та гаряче серце нікого не полишає байдужим. Палке слово несе він  у люди, мріє про єдину нашу державність  і невтомно працює задля цього, налагоджуючи зв”язки з різними  куточками країни; дбає про правдивість історії народу українського.
Нещодавно Луганська спілка письменників разом із місцевою  адміністрацією відзначила день скорботної пам”яті юнаків і дівчат Донбасу, що загинули в боротьбі з фашизмом – 70-річчя створення  підпільної організації «Молода гвардія». Андрій Медведенко  доклав немалі зусилля , щоб у гостях луганчан побували побратими Заходу України  Василь Густі (голова Закарпатської  ООСПУ) та його колега Олексанр Гаврош. Вони  відвідали скорботні  меморіали м. Ровеньки та Краснодон,  побували в музеї Бориса Грінченка (єдиному в Україні), літературному музеї   Володимира Даля; відвідали малу Батьківщину відомого дисидента-письменника Миколи Руденка (с. Данилівка).  А.Медведенко приготував закарпатським друзям приємний дарунок – новий випуск  альманаху «Лугань» з творами В.Густі, О.Гавроша, Л.Повх, Н.Панчук, Т.Ліхтей, П.Ходанича. Збагатила альманах добірка поезій Лауреата Національної премії України ім.Т.Шевченка  Дмитра Кременя.
Днями до Закарпатських колег зробив візит – відповідь і голова обласної спілки Луганщини. Отже, дружні зв”язки міцнішають.
Насамкінець хочеться сказати, що поет Андрій Медведенко – Лауреат Міжнародної премії ім. Г.Сковороди та низки обласних премій і має диплом  «Золота Фортуна», Міжнародного академічного рейтингу популярності (2007 рік), Заслужений працівник культури України; нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеню.
Завершити розповідь про поета хочу його ж натхненними словами з вірша «Поету»:

…Будь для любви живительною силой
И научи других спокойно взять
Свой жизни крест святой
И до могилы
Его нести.
Нести и не роптать!

 

Це ніби одкровення нам всім , хто долучився до його слова.

Н.Шаталова      14. 11. 2012.