Микола Степанов

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

 

 Микола Степанов

МИСТЕЦТВО МИКОЛИ СТЕПАНОВА:

КРОК У ВІЧНІСТЬ.

Цілісна виставкова експозиція дерев’яної скульптури Миколи Степанова (1938 – 2003) у період відзначення Дня матері порадувала цінителів мистецтва м. Южного (Одеська обл.). У березні ця підбірка була представлена на виставці «Дерев’яна скульптура на зламі століть» як частина більш масштабного проекту «Великий скульптурний салон -2010» в Українському домі (Київ). А в червні місяці громадськість відзначатиме день пам’яті видатного українського скульптора.

 

На виставці, яка розмістилася в актовому залі НВО імені В. Чорновола, було презентовано близько двадцяти творів, майже винятково жіночі образи, серед яких хрестоматійні – «Благовіщеня», «Вагітна», «Материнство». Виставка стала можливою завдяки ініціативі директора школи Тараса Прокопечка та сприяння збоку дружини скульптора Олени Степанової, яка особисто була присутня під час відкриття. Серед запрошених - одеські художники, колекціонери, а також журналісти, які близько знали й піднесено ставилися до творчості митця, зокрема член НСХУ Олександр Дмитрієв, заслужений працівник культури України Тарас Максим`юк, заслужений майстер народної творчості України Зоя Пасічна, енциклопедист Анатолій Пасічний та інші. Подібні виставки в цьому навчальному закладі, як і місті взагалі, не рідкість, але такого ґатунку мистецтво тут демонструється не так часто. Ще пам’ятною є виставка американського скульптора українського походження Міртали Пилипенко (2002), чиї твори викликали помітну зацікавленість у южненців.

 

Степанов – скульптор-символіст, що інтерпретує вічні образи достатньо модерно, разом з тим не відкидаючи ні академічно-реалістичні, ні народно-архаїчні традиції. У його творах відсутні імпресіоністичні підходи з їх психологічною мінливістю, певною знервованістю, прагненням передати фізичну рухливість в часовому просторі. Досить умовно до них прийнятні й поняття драматизм і експресії, хіба що внутрішньої, як наслідок переборювання опору матеріалу в прагненні досягти максимально адекватного образно-емоційного вираження . Степанов мислив широко, прагнув сталості, зв’язку з вічністю. Один з центральних - образ Роксолани як втілення «пра-образності», пошуку наших генетичних коренів. Навіть звертаючись до середземноморської міфології («Викрадення Європи») за формально-образними ознаками він зберігає національні риси.

 

 Микола Степанов

 

Митець народився на Одещині в стародавньому українському селі, що знаходиться на березі Білгород-Дністровського лиману, Роксолянах. Тут, до речі, був один з перших осередків південної «Просвіти». Можливо назва поселення походить від назви сарматського племені роксоланів, що колись мешкали в причорноморських степах. Думаю, що Степанов був знайомий з існуючими версіями «Велесової книги», у якій один з ключових образів є «Жінка-сокіл» або «Мати-слава». У статті «Моє служіння Справі» він писав: «…У різний час образ (Роксолани, - В.К.) трансформувався, набував нових відтінків. Від пісенно-народного, трипільського до раціонально-ідеологічного: мрія про свободу – птах-тризуб на голові постаті тощо». Словесні форми так само були йому підвладні, як і образні: він був публіцистом і поетом (випустив дві поетичні збірки). Популяризував південну школу живопису, - наголошую на терміні «південну» (синонім «одеської»), а не «південно-руську», що було більш доречно в реаліях ХІХ – початку ХХ ст..

Місто культивує інтелектуально-рафіноване, гранично індивідуальне мистецтво, село ж, з його практицизмом, тісним зв’язком з землею, ремеслами, родом, общиною більше звертається до загальнозрозумілих примітивніших форм. У такому мистецтві головне - почуття, «зробленість», доступність. Степанов, як і більшість майстрів - вихідців із села привнесли в міське середовище свіжий подих нового, живого і правдивого мистецтва, поєднавши їх паралельно існуючі культурні простори. «Не цурайся свого, - казав дід, - щоб вам не пошитись у дурні. А то вийде – село покинете, а міста не наздоженете». Мистецтво модернізму в ХХ столітті відкрило заново неоліт, середньовіччя, ранні кельтські, язичницькі зразки. На образну мову Миколи Степанова найбільше вплинули, з одного боку, враження дитинства (мальовані хати-лялечки), навчання в ОХУ ім. М. Грекова, дерев’яна скульптура Полісся (виставка в Паланзі 1968 р., Литва), з іншого – батько модернізму «Великий Архипенко», а ще такі символісти як британець Генрі Мур та італієць Маріно Маріні, з творчістю яких він мав змогу познайомитися безпосередньо на виставках.

Скульптор працював з різними матеріалами: каменем, бронзою, але здається саме дерев’яна скульптура найбільше відповідала його природі. Представлені на виставці твори важко сприйняти в іншому матеріали – вони втратили б властиву їм камерність і життєвість. Скажімо, в бронзі це була б вже інша пластика. Скульптуру Миколи Степанова можна поділити на більш традиційну станкову, монументальну й малих форм, а також дерев’яну «чисту» і розфарбовану. Пригадую як під час персональної виставки митця в Одеському художньому музеї (це було незадовго до проголошення Незалежності), у подвір’ї музею було встановлено дерев’яного розфарбованого чорноморського козака з жовто-блакитними прапорцями в руках, що рухалися. Самоцінність матеріалу, його структура та пластичні можливості багато в чому визначають для скульптора й образно-пластичне рішення твору. Я б провів паралель з дерев’яними, у дусі народного примітиву, роботами С. Коненкова – грайливі й потішні, часом утилітарні. Зовсім інше використовував дерево геніальний І. Пінзель – він його дематеріалізовував.

 Микола Степанов

Пам’ятаю творчу зустріч зі скульптором десь на початку 2000-х років, організовану Одеським інститутом удосконалення вчителів. «Дерево для мене, – говорив пан Микола, - школа формоутворення. Воно дає ритм, напругу мас, внутрішню конструкцію… матеріал дисциплінує, вчить, дає абсолютне відчуття часу. В якому значенні? – вводить у вічність». Дерево – живий матеріал, і дивлячись на твори майстра, - чи то балерина-рослинка, чи розгалужена, як крона дерева «Книга життя», або ж монументальна, з рисами єгиптянина таємнича голова під назвою «Вічність», чи мовчазно-урочиста «Вагітна» зі збірки Тараса Максим`юка (що ніби прислухається до життя свого плоду), – скрізь виражений певний психологічний стан, є внутрішня експресія форми, завершеність і символічна багатозначність твору. Скульптури майстра конструктивні, їх силует лінеарно виразний (як у графіці); в зображеннях оголеного жіночого тіла немає еротики – його дівчата цнотливі, жінки природні. В творчості Степанов належав до інтуїтивістів, для яких пластичне рішення багато в чому підказував сам матеріал, його пружність, структура. Хоча в силу універсальності образів та міцну опору на традицію, мистецтво мистця не можна з повним правом назвати екзистенційним. Надзвичайно цікаві скульптури, які зберігають форму дерева-стовбура й водночас не позбавлені динамічності, а за рахунок поєднання матеріалів (наприклад, дерева й бронзи) досягають надзвичайного ефекту та метафоричності («Благовіщення», «Світильник»). Остання із названих робіт, у якій світильник запалювали, набувала тим самим сакрального значення. Один із варіантів нині зберігається в Києво-Могилянській академії, а другий – в Одеському художньому музеї.

 Микола Степанов

Степанов менш відомий як графік і живописець, однак ці види мистецтва і сформоване такою полідіяльністю мислення, розширило арсенал його виражальних засобів в скульптурній пластиці. Це характерно, перш за все, для скульптури камерної, невеликих розмірів, а також для ряду значніших творів («Григорій Сковорода», «Роксолана»). Це свого роду «трьохвимірній живопис», що має древні традиції (язичницькі ідоли, хати-мазанки і дерев’яна архітектура, єгипетське, греко-римське мистецтво тощо). Подібні твори набувають святковості, або, залежно від поставленої задачі, психологічної виразності. У 1960-і роки це було одне із спрямувань в дерев’яній пластиці. Заслуга Степанова полягає в тому, що він зумів поєднати національну тематику, народні тенденції з модерними. Сьогодні цю традицію в жанрі малих форм (хоч і не в національно-тематичному руслі) продовжує розвивати одеський скульптор середньої генерації Юрій Зільберберг. Дивно чути, але у свій час подібні роботи виставкоми на гарматний постріл не допускали на вернісажі. Успішно працює як скульптор і його син Клим Степанов, вихованець Національної художньої академії, який у мистецтві йде власним шляхом.

Митець, в якому б матеріалі він не працював, прагне донести свою творчість до громадськості, зробити його масовим, затребуваним і зберегти для нащадків. В Одесі є чимало паркових камерних та скульптур монументально-декоративного плану ( «Гаврик і Петя», «Пан», «Тритон» та інші) за авторства Миколи Степанова. «Я мріяв бути автором хоча б однієї скульптури, яка б не була знесена, добре прижилася на своєму місці», - зізнався якось скульптор. Повертаючись до южненської виставки, зазначу, що її супроводжувала демонстрація відео сюжету про митця: він ніби перебував десь поруч, у паралельному світі. До речі, «Одеська група», більше відома нині як «Мамай» (де він був єдиним скульптором) вірна своїй дружбі й далі включає твори Миколи в нові експозиції об’єднання. Самі твори, зібрані в залі воєдино, давали майже фізичне відчуття присутності автора. Навіть, коли глядачі покидали виставковий зал, то виникало бажання ще раз оглянутись «на прощання».

Володимир Кудлач

Висловлювання М. Степанова за публікацією журналу «Образотворче мистецтво»,

№ 4, 2003 р., підготовленої мистецтвознавцем Ольгою Савицькою

 

Додайте Ваш коментар

Ваше ім'я (псевдонім):
Заголовок:
Коментар: