Кравченко (Захарова) Галина Борисівна
- Понеділок, 20 вересня 2010, 20:52
- Останнє оновлення на Вівторок, 16 жовтня 2012, 19:54
- Написав Влад Вишняк
Народилася 25 лютого 1958 року в місті Одесі (Україна).
Батько, Захаров Борис Антонович, працював 10 років на Ленінградській та 18 років на Одеській кіностудіях в якостібутафора
( було присвоєно звання „Відмінник кінематографії"), та - 17 років реставратором по скульптурі та вітражам в
Одеських реставраційних майстернях.
Кравченко Галина - член Національної спілки художників України з 1992 року
1973-1977 рр. - навчання в Одеському державному художньому училище ім. Трекова, факультет живопису, майстерня педагога Єгорової Тамари Іванівни. Закінчила ОДХУв 1977 році
1984-1990рр. -навчання в Українському поліграфічному інституті ім. їв. Федорова ( м. Львів), за спеціальністю „ Графіка",
педагоги : А.І. Попов , СІ. Іванов, В. Гурмак. Закінчила УПІ ім. їв. Федорова в 1990 році, диплом з відзнакою (червоний ).
Працює в техніці акварелі, живопису, монументального живопису, пастелі, книжкової графіки та політичного плакату. Улюблені жанри - натюрморт та портрет
З 1979 року бере активну участь у виставках : обласних, республіканських, всесоюзних, а з 1986 року-у міжнародних.
Маки. 2009, 50х70, п., акв
Коротка інформація про професійну діяльність:
1977-1978 рр. - праця вчителем малювання та креслення
вСШ № 17 м.Одеса.
1978-1982 рр.- працює декоратором в декоративній
майстерні в Одеському центральному універмазі.
1982-1985 рр- працює художником роздрібного
об'єднання „Пассаж".
1986-2000рр. -працює художником в Одеському
художньому фонді.
1991-2008 рр. - виконує художні роботи в ряді храмів
України та фрески, росписи і мозаики на різних об'єктах.
2012 - присвоєно звання "Заслужений художник Украіни"
Основні твори: серія акварельних робіт „ Квітковий сон"
1990рік,
серія акв. „Польові квіти" 1993р., серія акв. „Троянди" 1998р.,
серія олійних натюрмортів „Шляхами голландців" 2002 р.
Великдень. 1994, п., акв
Маки і полуниці, п., акв
Різнобарв`я. 2007, п., акв.
На столі., п., акв
МІСТОК ЧЕРЕЗ БОСФОР:
МИСТЕЦТВО ОДЕСИТІВ У ГАЛЕРЕЇ СУЧАСНОГО АКТУАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА
Свого часу в газетах цитувалися слова генерального консула Турецької Республіки в Одесі Мюрата Тамера (див. Ч.Н., №146, 2008), сказані ним під час одного з брифінгів про цивілізаційну роль Туреччини і Стамбулу, зокрема, як своєрідного містка між Сходом і Заходом. Сьогодні маємо додаткові приклади на користь цього твердження.
Гортаю чудовий каталог робіт відомих одеських акварелистів Галини і Анатолія Кравченків, що виданий Галереєю сучасного актуального мистецтва в Стамбулі, де в квітні – травні відбулася виставка цього дуету. Ідея каталогу – показати творче обличчя митців як дві половинки одного цілого, адже особисте і творче життя подружжя Кравченків тісно переплелися і так красиво доповнюють одне-одного. В мистецтві у них навіть поділені “сфери впливу”: Анатолій майже виключно працює як пейзажист, Галина надає перевагу натюрморту. Хоч цими жанрами не вичерпується сфера їх творчих інтересів.
Сім`я Кравченків в Галереї актуального мистецтва. Стамбул, 2009
Уважно слідкую за творчістю і виставковою діяльністю цього подружжя й вважаю їх одними з кращих акварелістів Одеси. Анатолій і Галина погодилися зустрітися зі мною у своїй одеській майстерні, що знаходиться в затишному дворику будівлі у стилі голландського необароко.
1 Як виникла ідея цієї виставки? – цікавлюся у художників.
А.К.: - Співпраця з турецькими колегами на рівні НСХУ триває давно. Організовуються спільні пленери як у нас на Україні, так і в Туреччині. Як ви знаєте, компанія “Укрферрі” сприяє творчим поїздкам українських митців до Стамбулу. Нам з Галиною запропонували зробити виставку в одній з найпрестижніших галерей цього турецького міста, що діє під патронатом Академії мистецтв – Галереї сучасного актуального мистецтва. Виставка була призначена на кінець квітня місяця, що привязувалося до дати чергового круїзу компанії “Укрферрі” до Туреччини. І ось десь за тиждень до відкриття виставки сталося непередбачуване - компанія відмовляє художникам у поїздці, зробивши проект чисто комерційним, бо на передодні першотравневих свят викуповуються майже усі квитки. Щоб нам втрьох, включно з дитиною, викупити каюту, потрібно було близько вісімсот доларів. Таких коштів у нас було, тож відкриття виставки опинилося під загрозою зриву.
1 Як ви вийшли з цієї ситуації?
А.К:. – Ми звернулися до Національної спілки художників України, а ті в свою чергу направили лист до міськвиконкому на ім’я Романа Ісаковича Бродавка, начальника відділу культури і мистецтв. Було також письмове звернення до генконсульства Турецької Республіки в Одесі, але воно лишилося без відповіді. Вже за годину після звернення з міськвиконкому нам зателефонували і повідомили, що питання вирішене - “Ви їдете”.
Враховуючи важливість події, нам запропонували квитки, зарезервовані для працівників компанії. Але щоб поїхати з донечкою, яку ми не могли залишити, довелося звертатится персонально до президента компанії “Укрферрі” Олександра Марковича Курлянда, до речі, великого шанувальника мистецтва. Він нас дуже тепло прийняв і вирішив усі питання на нашу користь.
2 Такою була прилюдія до виставки. У нас, зазначу, без пригод рідко що відбувається, тому й не нудно жити. Тож далі усе було по плану?
А.К.: – Так, відкриття виставки відбулося вчасно. Турецька сторона нас дуже радо прийняла. У них чудова сучасна галерея (є фотографії та запис на відео на замовлення нашого телебачення). Це дуже сучасно: галерея двоповерхова, у самому центрі Стамбулу; роботи прекрасно оформлені в німецьке паспарту під нерефлектуюче скло! Були віддруковані плакати, запрошення, мабуть тисячними тиражами. Єдине, що каталог не був зроблений вчасно. Це нас, мушу визнати, дещо непокоїло. Ми планували після повернення додому зробити синхронну виставку у нашому місті під назвою “Одеса – Стамбул”, презентувавши водночас цей каталог.
3 Цікаво як турки, виховані століттями на зовсім інших традиціях образотворчості, сприймали нашу європейську реалістичну школу живопису?
А.К.: - Виставка мала величезний резонанс. Зазначу, що турецька сторона, фактично, взяла на себе усі витрати, пов`язані з її організацією, оформленням, рекламою і поліграфічними проектами.
4 Усі ваші твори стали власністю галереї?
А.К.: - Так, але з прицілом на подальшу співпрацю.
5 Це на вас покладає певні зобов’язання?
А.К.: – Минулоріч, по лінії Національної спілки художників України і за нашого активного сприяння, група турецьких художників побувала на пленері в Седнєві. Є така домовленість подальшого контакту, що українські митці виставлятимуться в Туреччині, а турецькі - в Києві. Це є ніби маленькою сходинкою до більш масштабних проектів. Турецька сторона також збирається запрошувати наших художників до себе на пленери...
Галина Кравченко: – Наші партнери вже запрошували до себе скульпторів, що мали можливість працювати в Туреччині якраз навесні цього року. Потрібно було виконати портрет Ататюрка в різних варіаціях (засновника Турецької республіки, - В.К.) - був конкурсний відбір. З нашої країни було три скульптора. Одеситів серед них не було – не усім підходили запропоновані терміни виконання. Турки відшкодовували дорогу та крім усього виплачували кожному стипендію у розмірі 2 тис. доларів. Був один львівський професор, який мав двох студентів у якості помічників. За існуюючими умовами помічникам оплачувались їх транспортні витрати і забезпечувалось харчування. Скульптори, до речі, мали нагоду побувати на відкритті нашої виставки.
А.К.: – Так, вони організували поїздку усіх скульпторів (а там були представники із різних країн, близько тридцяти осіб) на наш вернісаж. А пленер проходив за 300 кілометрів від Стамбулу, десь на кордоні із Болгарією. Зазначу, що арт-менеджери Туреччини запрошують до себе митців, скажімо, із Франції, причому провідних. Вони випускають ще й солідні каталоги, десь на 800 сторінок, якщо контакт багатообіцяючий.
6 А як проходила робота над вашим каталогом?
А.К.: – Ця робота тривала близько року. Представники галереї приїжджали до Одеси, відбирали роботи, які хотіли бачити на виставці, а отже й каталозі. Вони самі розробляли його макет. Первісно, вступна стаття мала вийти, крім української та англійської, ще й турецькою та російською мовами (ми навіть надали усі необхідні тексти), але в результаті залишили лише англійський варіант, а українською подали наші резюме. Каталог - то верхівка айсбергу усього проекту. До речі, він оцінений десь у 5 тисяч євро, і більшу частину тиражу турецька сторона залишила у себе. Тобто, крім усього галерея ще й займається популяризацією нашого мистецтва в себе дома, за що ми, зауважте, нічого не платимо...
Г.К.: - У Галереї сучасного актуального мистецтва Стамбулу в Європі, у Німеччині зокрема, паралельно існуюють власні філіали, через які вони розповсюджують подібну продукцію. Нам також прислали газети англійською мовою з відгуками на нашу виставку.
- Чи передбачалася якась культурна програма?
Г.К.: - Звичайно, вони нас зустріли, привезли також усю цю групу скульпторів, серед яких іспанці, італійці, німці, троє наших, а також митці з Білорусії. Стамбул дуже велике місто, і туристам, як правило, показують лише його центр, а нам показали різні видові майданчики...
“Різні місця”, - уточнює пятирічна Вікторія. Батьки зізнаються, що донечці поїздка так сподобалася, особливо подорож морем, що дівчинка заявила: “Хочу жити на кораблику!” Увесь час нашого спілкування вона із захопленням малювала портрети присутніх вперемішку з якимись абстракціями, і періодично носила їх на схвалення таткові, а коли познайомилася ближче, демонструвала їх також і гостеві.
Г. К.: - ...На великому пагорбі було старовинне кладовище, до якого вели сходи, а поряд культурний центр. Звідти відкривається чудова панорама, видно усі основні мости Стамбулу. Враження незабутнє!
А.К. – Після відкриття й фуршету вже увечері нас пригощали в одному з найкращих ресторанів міста. Навіть не усі з вітчизняних бізнесменів можуть дозволити собі розкіш відвідувати цей ресторан, де представлене усе розмаїття традиційної турецької кухні. Потім ми знову насолоджувалися видами, але вже нічного Стамбулу. Наступного дня розпоряджалися вільним часом на власний розсуд, тож ми мали чисто культурну програму.
1 Цікаво, як сприймали вас місцеві жителі?
А.К.: - Приязно, часом зацікавлено. Пам’ятаю в одну з поїздок я працював на узбережжі, де повно рибалок. Там просто на човнах готують бутерброди з рибою в гострій приправі, а інші розносять напої: чай, каву, тощо. Один чоловік спостерігав як я працюю, підходив до мене. Згодом покликав рознощика напоїв і той пригостив мене чашкою кави. На мій жест оплатити він запротестував, вказавши на гостинного рибалку. Мені хотілося якось відповісти на цей вияв ґречності, і я вирішив подарувати рибалці каталог наших творів, виданий ще в Одесі. Він був безмежно радий, запрошував приїздити до Стамбулу ще при нагоді...
Г.К.: - Тут доречно згадати, що мені доводилося бувати в цьому місті й раніше, в неспокійний 1991 рік, якраз напередодні ГКЧП. З нами був Василь Понікаров і ще група одеських художників. Цьогорічна поїздка полярно відрізняється від тієї, яка по своєму характеризує той час. Нам тоді хтось запропонував стати з картинами просто під стінами храму Софії. Відразу звідкілясь з’явилася організована група, яка вирішила узяти нас під свою опіку. Але згодом наскочили стражі порядку, які прийняли нас за їх спільників і хотіли відвести у відділок, але, на щастя, на допомогу прийшов дільничний поліцейський, який спостерігав за нами з моменту появи у цьому місці. Він пояснив хто ми такі і інцидент було вичерпано.
Сьогодні Стамбул дуже змінився, став ошатнішим. У дев’яності можливо колоритнішим було вуличне життя, типове для торгових центрів сходу, але й було більше бруду, а також злодіїв. Пам’ятаю мене тоді пограбували: вас оточує натовп, ніби цікавиться розкладеним товаром, а в цей час хтось із них непомітно відбирає ваш гаманець. Вийшли ми зі скрути завдяки тому, що пішли просто базарними вуличками і вимінювали свої картини на різні речі, переважно одяг. Завдяки цьому згадана поїздка якимось чином себе виправдала. На даний час в міському житті Стамбулу помітна впорядкованість, місто стає подібним до більшості європейських.
Нагадаємо, що наступного року Стамбул стане черговою культурною столицею Європи, а це, в свою чергу, дає шанси посилити культурний діалог, у тому числі і з Одесою, як містом-побратимом.
За матеріалами газети «Думська площа»
Володимир Кудлач