• 
• 

Жук Михайло Іванович

Рейтинг Користувача: / 3
НайгіршеНайкраще 

Жук Михайло Іванович ( 20. 09 (02.10., н.с.) 1883, Каховка – 8.06. 1964, Одеса) – визначний український графік, маляр, кераміст, поет і перекладач, педагог. Розвивався під впливом символізму та Сецесії. Один з восьми професорів новозаснованої Київської Академії мистецтв (1918 – 1919). Був серед засновників керамічної майстерні Одеського політехнічного інституту, згодом – Одеського художнього училища ім. М. Грекова. Працював в галузі малярства,станкової та прикладної графіки (опанував усі графічні техніки: гравюру, офорт, автолітографію тощо). Як і Г. Нарбут, А. Ждаха вводить в книжну ілюстрацію стилізований український орнамент. Автор серії портретів видатних діячів української культури: І. Котляревського, Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка, М. Лисенка, І. Нечуй-Левицького, Б. Лепкого, М. Коцюбинського, М. Вороного, В. Винниченка, письменників «розстріляного відродження» (В. Блакитного, М. Зерова, В. Поліщука, М. Хвильового) та інших. Автор дитячих казок: «Ох», «Правда та неправда», «Дрімайлики», «Золотий горішок», «Осел», «Капчики», «Добро», «Принцеса Луни» та інших. Перший в новітній українській поезії звернувся до сонетної форми вірша. Автор критичних статей, спогадів про письменників, Київську Академію та Художню школу М. Мурашка.

 

Помітний вплив на становлення Михайла як майбутнього художника, а також на його національно-культурну орієнтацію справила родина. Дитиною Михайлик любив слухати розповіді свого 115-річного діда, який по козацькому звичаю ще носив оселедця. Батько був маляр, ремонтував церкви і в дев’ятирічному віці відправив сина на навчання до свого друга, маляра Меліхова. Разом з Михайлом батько поїхав до Києва з наміром дати сину ґрунтовну професійну освіту. Мав прогресивні на той час переконання. За розповсюдження революційної літератури згодом був заарештований і засланий до Сибіру (1899). Ця обставина стала поворотною і в долі Михайла Жука.

1896 – 1899 – навчання в Київській художній школі О. Мурашка. Після невдачі зі вступом до Петербурзької АМ ( як син «неблагонадійного») подає документи до Краківської АМ.

1900 – 1904 – навчається в Краківській АМ на факультеті монументально-декоративного мистецтва. Серед його педагогів представники польського символізму і модерну - художник, поет і драматург Станіслав Висп`янський, монументаліст і архітектор Юзеф Магофер (чиї твори є також у Львові) та відомий імпресіоніст Ян Станіславський. Роботи Жука були відзначені двома срібними медалями, що дало можливість навесні 1904 року отримати грошову премію на закордонну поїздку для вдосконалення майстерності.

Однак на одержані гроші Михайло викупляє із заслання батька, якому дають право жити в Чернігові під наглядом поліції. Згодом туди перебирається уся родина. У Кракові М. Жук зближується з письменником Богданом Лепким, знайомиться з Іваном Трушем. Шукає інтелектуально середовище і у Львові, де сходиться з Нечуєм-Левицьким, Старицьким, Лисенком, Саксаганським, Садовським. Під час канікул розписує храми в Києві. Починає писати поетичні твори в дусі символізму.

1905 – 1917 – живе в Чернігові, викладає в місцевому реальному училищі та духовній семінарії. Входить в літературно-мистецьке коло, яке представляють Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Микола Чернявський, Степан і Іван Бутники, Петро Циганок, Іван Рашевський. Відразу заприятелював з М.Коцюбинським, відвідував його літературні «середи». Згодом їх знайомство переросло в непорушну дружбу. Ілюстрував «Тіні забутих предків», захоплювався фотографією. Серед учнів Жука талановитий семінарист, майбутній поет Павло Тичина, чиє зображення послужило образом для двоскладного панно «Біле і чорне» (1914). Нині ця робота, що тимчасово перебуває на зберіганні в Національному музеї (Київ), є власністю одеського колекціонера Тараса Максимюка.

 

1917 – 1919 – на запрошення уряду УЦР читає лекції в Київській Академії мистецтва. Отримав звання професора малярства. Був знайомий з родиною М.С. Грушевського. З приходом більшовиків залишає Київ.

1919 – 1925 – повертається до Чернігова. Займається ілюструванням книжок, а також змушений зайнятися ненависною йому канцелярською роботою в губнаросвіті як завідувач відділу мистецтв. На замовлення кооперативного видавництва «Книгоспілка» Жук створює серію портретів-плакатів класиків української літератури. 1925 року 20 таких плакатів М.Жук виконав у техніці кольорової літографії, вісім були випущені: «Г.Сковорода», «І.Котляревський», «Т.Шевченко», «П.Куліш», «Марко Вовчок», «М.Коцюбинський», «І.Франко», «Леся Українка». Далі випуск плакатів-портретів припиняється. У щоденнику 1924 р. з’являються записи, сповнені гніву і розпачу, викликані бездушністю радянської системи: «…Ваші установи – доми шалених мук, яких не могла вигадати ніяка інквізиція. Бо інквізиція була жахлива хвиля, але ж настільки безглузда, що мусила впасти, а ваше – жахлива система, розрахована на віки». Втративши засоби до існування мріє виїхати до США. З цією метою 1923 р. звертається по допомогу до вченого секретаря АН України А. Кримського. За два роки той пропонує йому переїхати до Одеси на викладацьку роботу.

1925 – 1932 – пов’язує своє життя з Одесою. Призначений на посаду професора і проректора Одеського політехнікуму мистецтв (пізніше інститут). На короткий час (1925) потрапив в застінки ГПУ, однак був виправданий.

1928 – за ініціативою М. Жука на архітектурному факультеті відкрито відділ майоліки (згодом факультет). Підтримував найтісніші зв’язки з керамічними заводами країни, виховав плеяду художників-керамістів.

1930 – у видавництві «Рух» вийшов перший альбом творів М. Жука (автор вступної статті і упорядник Юхим Михайлів). Згодом авторський примірник був доповнений новим ілюстративним матеріалом творів художника (переважно в техніці офорту).

Лютий- липень 1932 – новий арешт - «Звільнений (з роботи, - В. В.) по причині арешту». Перебував в тюремному ув’язненні в Одесі. Спокою не дає питання: «За що!». Рятуючись від можливого нового арешту покидає Одесу.

1932 – 1939 – живе в Москві, займається розписом порцеляни на керамічному заводі. Майже не займається художньою і літературною діяльністю (зрідка малює портрети і пише вірші).

1939 – 1964 – повертається в Одесу. 1941 – 1944 рр. під час німецько-румунської окупації сім’я Жука живе в Одесі. Тут він займався таємною діяльністю: разом з друзями переховував цінні твори мистецтва, які приносили йому на комісію. Після війни усі вони були повернуті. Займався викладацькою діяльністю в ОХУ ім. М. Грекова, де відродив керамічну майстерню, викладав також малярство. Пише спогади. Як європейськи освічена людина (знав французьку, англійську, німецьку, польську, російську мови), займається перекладами (О. Уальд, О. Блок та ін.). незважаючи на недуг, продовжував викладати в училищі (серед його учнів Діна Фруміна, Олександр Коровай та ін.). В останні роки життя тяжко хворів, був прикутий до ліжка.

 

Помер 8 червня 1964 року. Похований в Одесі. На будинку, де мешкав (вул. Канатна) нині встановлена меморіальна дошка.

Діяльність і творча спадщина Михайла Жука була заново відкрита завдяки діяльності одеських колекціонерів С. З. Лущика та його послідовника Т.І. Максимюка.

З нагоди відзначення 100 –річчя від дня народження в Одесі було організовано ряд виставок малярства і графіки М.І. Жука. Широко українська громадськість відзначала також 125-і роковини з дня народження митця (Одеса, Чернігів, Херсон).

 

У вересні 2010 року частина літературного архіву Михайла Жука завдяки меценатській підтримці народного депутата України С.Р. Гриневецького з приватної колекції була передана в фонд Одеського літературного музею.