• 
• 

Волков Олександр Анатолійович

Рейтинг Користувача: / 3
НайгіршеНайкраще 

 

 

Заслужений майстер спору СРСР (1988); ВР України, голова Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і туризму (з 04.2007); президент Федерації баскетболу України.

На таких особистостях тримається спорт. Саме вони роблять його тим видовищем, заради якого мільйони глядачів збираються біля екранів телевізорів і на трибунах арен. Олександр Волков — олімпійський чемпіон з баскетболу, перший українець в НБА, людина-максималіст, котра ніколи не зупиняється на півдорозі. Він знайшов у собі сили й мужність пережити важку хворобу, коли майже рік не міг ходити, і не просто повернутися до повноцінного життя, а й вийти в лідери.

Народився 29 березня 1964 (м. Омськ, Росія).

Освіта: Київський інститут фіз. культури (1987).

1981-86, 1987-89 — гравець команди «Будівельник», м. Київ. 1986-87 — гравець ЦСКА, м. Москва. 1989-92 — гравець «Атланта Гокс» (США). 1992-93 — гравець команди «Панасонік» (Італія). 1993-95 — гравець команд «Панатінаікос» і «Олімпіакос» (Греція). 1998 — тренер нац. збірної України. 1999 — засновник і президент баскетбольного клубу «Київ». Олімп. чемпіон 1988 з баскетболу, чемпіон Європи (1985), чемпіон СРСР (1988, 1989).

02 серпня 1999-10 січня 2000 — Голова, Держ. комітет України з фіз. культури і спорту. Президент Фонду сприяння розвитку баскетболу О.Волкова (з 1988).

Чемпіон України (2000). З.м.с. (1988). Держ. службовець 1-го рангу (11.1999).

Депутат Верховної Ради 5-го скликання з 04.2006 від Блоку «Наша Україна», № 44 в списку. На час виборів: тренер з баскетболу ТОВ "Баскетбольний клуб «Київ», б/п. 04.2006-01.07 — член фракції Блоку «Наша Україна». 1-й заступник голови Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту і туризму (07.2006-04.07).

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 р., безпартійний, обраний за списками Партії регіонів. Перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Сполученими Штатами Америки. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Італійською Республікою. Член групи з міжпарламентських зв'язків з Литовською Республікою. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Грецькою Республікою. Член групи з міжпарламентських зв’язків з Королівством Іспанія.

2007 р. президент Федерації баскетболу України.

Нагороджений Орденом «Знак Пошани» (1988).

 

Сашко, який з'явився на світ в звичайному омському пологовому будинку на вулиці Маслєннікова, мав средньостатистичні антропометричні данні: при зрості 53 сантиметра важив 3 кілограма 900 грамів. Пройдутьроки, перш ніж ведучі спортивні видання світу поіменують його Червоним Гуллівером, Ястребом з Львівскої площі, Італійським експресом. А Поки що кандидатом в майбутні великани його можна було назвати з великою натяжкою.
Через деуілька місяців після народження сина сім'я Волкових переїхала до Чернігова. Сашині батьки були людьми спортивними; особливу пристрасть вони відчували до баскетболу, завдячуючи якому вони познайомились у далекому 1960-му. В той чася вони працювали на омському машинобудівному заводі «Політ», який в секретних аналах КДБ значився номерним і насправді був авіаційним. У «оборонки» свого спортзала не було, і баскетболісти ходили тренуватися в гості до моторобудівників. Секцій було немало, а зал один, тому чоловіча та жіноча команди тренувалися разом. Так і звела доля майбутніх батьків майбутнього чампіона.

Сміливими, як відомо, не народжуються. Тому силу духу Анатолій Олександрович плекав у хлопчині з дитинства. Вечорами двері кухні претворювались в хокейні ворота, а Саша – у воротаря. И хоша шайба була пластмасова, та «билась», по згадкам юного голкіпера, «досить пристойно», особливо коли попадала в лице. А маску одягати батько не позволяв. Він переконав Сашу, що «сміливість на дорзі не знайдеш и на ножик у дворі не виміняєш».

Баскетбол увійшов у Сашине життя тільки у 3-му класі. До 7 років об'єктом його симпатий були боксерські рукавички, потім він марив хокеєм – допізна засиджувауся біля телевізора, спостерігаючи за грою легендарної трійки Михайлов – Петров – Харламов. Гру Гуліверів транслювали в ті роки нечасто. Тому портрети чорношкірих зірок НБА, які деколи друкували спортивні видання, визивали особливий внутрішнє тремтіння. Батько не подганяв сина робити вибір на користь того чи іншого виду спорту, але баскетбольного м'яча на всяк виподок подарував.
Перші кроки до баскетбольнго Олімпу Саша зробив на баскетбольних тренуваннях під керівництвом Али Вергун у Чернігівскій дитячо-юнацькій спортивній школі №1 (1973–1980), продовжив шлях у Київскому міському спортінтернаті. З 1981 року Волков стає гравцем київського «Будівельника», а ще через 2 роки завойовоє свої перші медалі – бронзову в чемпіонаті СРСР та срібну на молодіжномій першості світу.
Напередодні чемпіонату Європи 1985 року Олександра Гомельского на посту голового тренера першої команди країни змінив Володимир Обухов. Апробація збірної «по Обухову» проходила в Іспанії.
Матч з іспанцями почали як звичайно: з двома Гулліверами – Сабонісом та Ткаченко, яких постачали м'ячами Хомічюс, Куртинайтіс та Тараканов. Та п'ятірка, яка навіювала жах на Європу, повела себе занадто академічно. Тут би внести коррективи, та досвіду Гомельского Обухову не хватило. Наступив момент, коли змінити хід поєдинку було практично неможливо – разрив у рахунку по ходу матча досягав подекуди 30 очків.
Старожили практично в ультимативній формі вимагали змінити тактику: замість другого центрового атаку повинен бувпідтримати швидкий нападаючий, котрим, на думку лідерів, був молодий Волков. Та Обухов відступив тільки наполовину. Так, в першому матчі наступного коммерційного турніру проти чехів на майданчик у стартовій п'ятірці вийшв Андрій Лопатов. От не було щастя, то нещастя помогло – в одній з перших атак Лопатов зломв пальця. Тут хочеш не хочеш дойшла черга і до Саші. Обухов випустив Волкова на майданчик – і завмер... Новачок намертво закрив Крапіляка – кращого нападаючого чехів, та ще й 20 очок набрв. Наступну гру Волков почав у стартовій п'ятірці й більше з неї не випадав жодного разу в житті.

Чемпіонат Європи збірна починала в Карлсруї, де відіграли команди Югославії, Іспанії, Франції, Польщі й Румунії. Французький і румунський бастіони були взяті малою кров'ю - 118:103 і 100:85 відповідно. Тепер для самоствердження було потрібно перемогти команду югославів, у складі якої починав відзначатися Дражан Петрович. Цей матч якоюсь мірою став переломним у долі Волкова. В одному з підборів він, потягнувшись за м'ячем, випадково вибив передні зуби Накичу. І югославы здригнулися. Трохи послабили пресинг, трохи змінили дистанцію. І програли теж трохи - усього 8 очок, але - програли.

 

 

Далі одна за одною були повалені збірні Польщі, Болгарії, Італії та у фіналі - Чехословаччини. Важлива деталь: тут, у Штутгардті, Олександр Волков став не тільки чемпіоном Європи, але вперше в житті ввійшов у символічну збірню континенту. Потискуючи йому руку в Шереметьєво-1, Гомельський сказав: "Молодець. Хоча я б, напевно, не ризикнув тебе поставити..."
Сезони 1985 і 1986 років "Будівельник" провів сяк-так, і хто знає, як склалася б подальша доля Олександра, але тут його зненацька запросив на чашку чаю до себе тодішній тренер київського СКА Зураб Хромаєв. По іронії долі, Хромаєв жив в одному під'їзді із дружиною Олександра Аллою.

Хромаєв вже не раз сватав Сашка у свою команду, але якщо раніше розмова йшла зі студентом, те тепер - з допризовником. У той вечір як головний аргумент Сашку була пред'явлена "важка артилерія" в особі головного тренера збірної країни й ЦСКА Олександра Яковича Гомельського. Але головний баскетбольний "генерал" поводився напрочуд скромно, говорив усе більше про погоду, не інакше - мав свої види на нападаючого. І через тиждень Волкову подзвонив тренер ЦСКА Селіхов. "Збирайся, - не наказав, а попросив Юрій Геннадійович, - їдеш служити Батьківщині". Ховатися було безглуздо.
Вже через пару тижнів вольовий новачок став незаперечним лідером команди. А кращий у ЦСКА найчастіше ставав кращим у країні. Це "найчастіше " Волков раз і назавжди перетворив в аксіому. Саме в ЦСКА він вперше зіграє фінал чемпіонату СРСР із "Жальгирисом". Сашко пам'ятає, як "накачували" їх в 1987 році генерали: армія не повинна програти "інакомислячим". Але - програла, і довелося Сашкові ще цілий рік чекати своєї першої золотої союзної медалі; трапилося це в 1988 році.

 

 

На Олімпіаду-88 у Сеул радянська баскетбольна дружина летіла за перемогою. І незважаючи на невдачу вже в стартовому матчі з югославами, у число чотирьох кращих команд пробилася. У півфіналі вже чекали американці, які на всьому протязі олімпійського турніру із завидною сталістю громили суперників з розривом в 30-40 очок.
Американці нас не просто чекали. Протягом 16 років не одне покоління чорношкірих "атлантів" мріяло повернути нашій команді "боржок": усі пам'ятають, як у Мюнхені за 3 секунди до кінця фінального двобою золотий пас Єдешко через увесь майданчик і кидок Бєлова повалили в транс родоначальників баскетболу. У Монреалі до очної зустрічі ми не дотягли, а потім в олімпійський рух втрутилася велика політика.
Взяття реваншу доручили кращій національній студентській команді в історії США, з усіх, що коли небудь грали в турнірах ФІБА. Лідери американців Дэнні Меннінг і Дэвід Робінсон спеціально відклали підписання багатомільйонних контрактів у НБА, щоб добути олімпійське "золото". Під щитом їм асистував неперевершений Джей Ар Рид. Ця трійця, що розвіяла під кільцем надії всіх конкурентів, сподівалася правити бал і в півфіналі. Але на їхньому шляху встали Сабоніс і Волков. Арвідас зробив 13 підборів, а Волков просто "з'їв" легендарного Меннінга, не давши йому за весь матч набрати ні єдиного очка.
Фінальний матч Олімпіади СРСР - Югославія транслювали всі провідні телекомпанії світу. Ті, хто вважав, що югослави вийшли на гру деморалізованими радянським півфіналом, помилялися - білий прапор у кроці від вищого щабля п'єдесталу не викидають. "Юги" повели в рахунку з перших секунд матчу: 6:0, 20:10, 24:12...
І можливо , югослави вже подумки приміряли золоті медалі, але тут піймав гру Сабоніс. За наступні 4 хвилини збірна СРСР набирає 9 очок, югослави жодного . Їхня перевага тане на очах разом з надіями, які остаточно губить Дражан Петровіч, вийшовши один на порожнє кільце, і не забив slam-dunk. 76:63. Це перемога.
Александр Волков – олимпийский чемпион!
Другий раз чемпіоном Радянського Союзу Волков став в 1989 році, коли "Будівельник" в історичнім протистоянні переміг " Жальгіріс". Доля золотих медалей вирішилася в першому повторному двобої, коли в Каунасі переможний кидок Волкова схилив чашу ваг на користь киян менш ніж за одну десяту секунди до кінця двобою. Але судді здригнулися: головний арбітр матчу Михайло Григор'єв скасував раніше зарахований м'яч. Овер-Тайм кияни програли, а від третьої гри навідріз відмовилися, полетіли в Київ - повинен же десь бути край суддівській сваволі!
"Повинен", - вирішили у Москві. Уважно переглянувши відеозапис матчу, Федерація баскетболу СРСР і Колегія Госкомспорта вирішила одностайно: Волков кинув до сирени. А раз так - бути Києву першим!
Очевидно, подальша спортивна доля Волкова вирішилася в товариському матчі з великою "Атлантою Хоукс". Турне американських професіоналів, що перемогли в Тбілісі й Вільнюсі, закінчувалося в Москві, де, природно, їм був даний бій "останній самий". І при переповнених лужніковских трибунах Сашко Волков створив "восьме чудо світу" - легко, як на тренуванні, набрав за 40 хвилин матчу 37 очок. Фантастика! Достеменно, звичайно, невідомо, але, можливо, саме в цю секунду Тед Тернер відклав на покупку результативного "росіянина" туго набиту зеленими купюрами валізку.
Правда, скористається нею бос "Атланти" тільки через півтора року. Вже третя гра в НБА проти бостонского "Селтікасептіка" стала для Сашка першою великою перемогою. Він відіграв більше третини матчу проти самого Ларі Берда і набрав свої перші два очка. Після цієї зустрічі Фрателло зрозумів: "росіянин" добре вловлює його стратегію, може реалізувати установку на матч і користується повагою суддів. З тих пір Сашко в жодному матчі не провів на майданчику менше 15 хвилин, добував для команди 5-6 очок за гру, а за підсумками сезону став кращим по кидкам з-за 6- метрової лінії.
Настала мить, коли Фрателло потис йому руку: "Ти - гравець НБА і коштуєш набагато більше тих двохсот тисяч доларів, які Тернер заплатив за тебе Радам". Та гладко так лише на папері. Перший сезон в НБА Сашко дограв із глибокими тріщинами в суглобах рук, на уколах і ентузіазмі. Лікарі попередили: "Травма серйозна: потрібен гіпс, потрібен спокій". Волков відмахнувся та подався у складі збірної СРСР в Аргентину за світовою короною. Медалі - срібні - він одержав "у комплекті" з півсотнею знеболюючих уколів, на яких протримався весь турнір. Зрозуміло, свята не вийшло. Після повернення в Атланту Волков не міг підняти руками навіть чашку чаю. Вітаючись, він ховав руку за спину - будь-який дотик до неї снопом іскор віддавалося в голові.

Довелося лягти на операційний стіл. Йому вирізали хрящ із паху і вставили в тріщину кисті, стягши її спеціальною системою. Тут не до баскетболу - про інвалідну коляску впору подумати: багатостраждальна рука виявляла собою видовище не для слабодухих. Але вже через 10 днів рука ожила. І все б нічого, та тут відмовили ноги…

Лише через рік Сашко несміливо переступив поріг клубу. Половина гравців і тренер - нові. А це означало, що вдруге він став в Атланті новачком, якому навряд чи "світить" місце під сонцем. Але тут важко травмувався лідер "Хоукс" - великий Домінік Уілкінс. Це був шанс. Не гравши цілий рік Волков ризикнув. Очі гравця й тренера зустрілися лише на мить. Вони повірили одне одному. Волков увійшов у гру. Увійшов так, начебто й не було річної перерви. І залунала музыка атаки. Ні, Волков не став першою скрипкю. Він став оркестром, що озвучував усі "ролі". Пібір, пас, кидок, блок - складалося враження, що за "Атланту" грало вже дві команди. По статистиці він став кращим. У цій зустрічі, у наступній...
Та тут зіграли свою роль гроші. На авансцену американського баскетболу вийшло нове покоління вчорашніх дублерів на чолі з поки невідомим Шакілом О'нилом. У руках Волкова був новий контракт, але Олександр вирішив їхати в Європу - за ним давно ходили по п'ятам італійські й іспанські клуби.
У житті кожної людини наступає "прайм-тайм". У Волкова він збігся з італійським відрядженням, де в сезоні 1992/93 року він виступав за "Панасонік" з мальовничого містечка Рейджио. Олександр, як на замовлення, раз за разом забезпечував жителям півдня перемоги в принципових двобоях з Північчю. І до середини сезону перемога для жителів півночі чітко асоціювалася з восьмим номером "Панасоніка", що одержав у пресі звучне прізвисько "Експрес".
Ніщо не передвіщувало лиха. "Рейджіо ДЕ Калабрія" на всіх парах упевнено мчав до своєї першої вершини. Та тут у рядовій грі з "Ромою", яку тоді ототожнювали з хорватським гравцем Діно Раджо, Волков "на рівнім місці" одержав травму коліна. Операція коштувала йому двох місяців реабілітації, а клубу - першого місця. Команда скотилася на 6-е місце, і все, що встиг зробити її лідер, що до кінця не відновився, - це допомогти дійти до півфіналу, де збурювачів спокою в Тревізо зупинив місцевий «Бенеттон».
Але мужність і наполегливість повинні були бути нагороджені. І спортивні боги надали Олександру можливість пройти ще один баскетбольний шлях - "з варяг у греки".
Можливо, елліни були першими, хто поставив з ніг на голову відому аксіому: "Сильні клуби - сильна збірна".
У них клубний сплеск став наслідком. Але так чи інакше, в 1993 році команди Янакопулоса й Коколіса були явними законодавцями мод у європейському баскетболі, зібравши під свої прапори кращих. І щоб переконатися в цьому, досить було глянути на заявочний список афінян. У спектаклях "Панатінаікоса" головні ролі відіграли кращий центровий Європи югослав Стойко Вранковіч, чудовий, розігруючий, чемпіон Сеула естонець Тійт Сокк, неперевершений грек Нікос Галіс. У такій компанії, яку підтримували й американці із НБА, Волков, здавалося, міг посісти перше місце хіба що за абеткою. Але Олександр вважав інакше.
Скромність Волкова цього не дозволяє, але все-таки помітимо: європейська преса писала, що при всьому достатку зірок "золото" для "Панатінаікоса" у регулярному чемпіонаті міг виграти один Волков, якби в клубі було поменше солістів так не так голосно командував Коста Політис, який очолив афинян у середині сезону. А так і тут довелося обмежитися "бронзою".
Але ж не за нею же їхав у Грецію Волков. А значить - знову бій. Але тепер зі своєю тінню - так вирішила доля, розмінявши його з югославом Пекуче Поспалем. Рокіровка, придумана Кокалісом, ще раз круто змінила життя Волкова. Сезон в "Олімпіакосі" стане останнім у його великій спортивній кар'єрі.
Але довідається про це Олександр лише за рік, коли у фінальному матчі Кубка європейських чемпіонів завоює з "Олімпіакосом" срібні медалі. Саме в матчі з "Реалом", після зіткнення з Арлаускасом Волкову здалося, що в спині на сотні частин розірвалася граната. І треба було зупинитися, попросити заміну, але нічому операція рук його не навчила. Перед останньою грою регулярного чемпіонату Греції "Олімпіакос" став чемпіоном, а Волков - інвалідом. Із залу додому його принесли на ношах. Думка лікарського консиліуму була безапеляційною: баскетбол закінчено. Повноцінне життя, до речі, також. Добре ще, якщо через рік-другий вдасться прийняти вертикальне положення...
Доля Миколи Островського наполегливо постукалася у двері. Відразу Волков став постійним відвідувачем, американських клінік. Доктори розводили руками, пропонуючи набратися терпіння - для відновлення нервів у хребті, відповідальних за рефлекси м'язів, було потрібно багато часу…

 

…Не будемо називати ім'я людини, яка влітку 1996 створла маленьке лікарське чудо, щоб не залучати зайвої уваги до його сьогоднішньої відданої служби російському спорту. "Лікуватися будемо голодом. Кров у ході голодування з'їсть усі шкідливі частки, які нагромадилися у твоєму організмі, - сказав Волкову гість. - Ти згодний?" І Сашко ризикнув.
Повірте, він чи навряд представляв, на що йде. Перша серія з 25 днів голодування здалася порівняно легкої. Друга - 60 днів, з яких тиждень "суха", - вже для Книги рекордів Гиннесса. На ці 60 днів з життя Волкова зникли газети й телевізор, та й індикатор людського спілкування наближався до нуля. Прогулянки, масаж, сауна, масаж, прогулянки. На 40- й день він відчув смак ковтка води... У підсумку трапилося те, чого за всіма законами медицини просто не могло трапитися, - болі в спині щезли. Олександр зрозумів: можна серйозно подумати про баскетбол.
Тоді Олександр відкриває в Києві свій Фонд підтримки баскетболу. Помираюча гра одержує на Україні новий імпульс розвитку, який Волков уже кілька років підтримує в створеному ним баскетбольному клубі "Київ".
У штурвала нового баскетбольного корабля, якому з першого дня призначалась доля флагмана Суперліги, Волков став особисто. І команда виконала всі поставлені перед нею завдання: з першої спроби виграла золоті медалі українського чемпіонату, стала базовою для збірної країни. Але Волкову українських просторів було мало. В 1999 році разом зі своїм другом Шарунасом Марчюленісом він дає путівку в життя ПЕБЛ - Північно-європейській баскетбольній лізі.
...Телефон задзвонив на світанку - запрошував до себе Президент України Л. Кучма. Він запропонував Волкову очолити спорт і гарантував стовідсоткову підтримку. Однак міністром Олександр був недовго: через 159 днів Волкову запропонували звільнити крісло - у зв'язку з реорганізацією. Він повернувся у своє баскетбольне королівство, єдине з усіх, де не потрібно свиті грати короля.

 

 

Живе у Києві.