• 
• 

Вакарчук Святослав Іванович

Рейтинг Користувача: / 11
НайгіршеНайкраще 

 

Український музикант, заслужений артист  України, вокаліст, лідер рок-гурту «Океан Ельзи», фізик-теоретик. Народний депутат України 6-го скликання, Радник Президента України (поза штатом).

Народився 14 травня 1975 у м. Мукачево у сім'ї львівського професора фізики Івана Вакарчука. Закінчив львівську школу № 4 (з поглибленим вивченням англійської мови) зі срібною медаллю. Два роки займався у музичній школі за класом скрипки, паралельно навчаючись грі на баяні. У шкільні роки брав участь у КВК, створенні шкільного театру, активно займався баскетболом.

1991—1996 — навчався на фізичному факультеті Львівського університету (спеціалізація — теоретична фізика). Друга вища освіта — економіст-міжнародник. 1996 — вступив в аспірантуру на кафедрі теоретичної фізики того ж університету. Тема кандидатської дисертації — «Суперсиметрія електронів у магнітному полі» Згодом один з альбомів Святослав Вакарчук назвав «Суперсиметрія», одна з пісень альбому має назву «Susy», що є абревіатурою від supersymmetry.

 

Гурт «Океан Ельзи», завдяки творчості якого Святослав Вакарчук став відомим співаком та композитором, було створено 1994 року. Святослав став не тільки організатором гурту, але й автором переважної більшості текстів та музики та незмінним солістом «Океану Ельзи». Після закінчення університету Вакарчук міг продовжувати навчання за кордоном, але натомість вибрав музичну кар'єру. Гурт до того часу вдало виступив на кількох фестивалях, й Святослав разом з «О. Е.» поїхав до Києва записувати дебютну платівку («Там, де нас нема», 1998).

Слухачі помічали певну схожість Вакарчука з культовим Джимом Моррісоном — захриплий вокал, екпресивність на сцені та вигляд типової рок-зікри — кумира молоді. Після відходу учасників гурту, які грали разом ще з середини 1990-х, Святослав пише пісню «Дякую». Після виходу «Ґлорії» у 2005 році, де почали з'являтися певні соціально-політичні уривки та філософські запитання, стає послом доброї волі ООН в Україні. Проводить зустрічі із студентами по всій Україні. У парламентських виборах 2006 відкрито не підтримує жодну з політичних сил. Коли після простою та політичної кризи-2007 було ухвалено рішення провести позачергові вибори до Верховної Ради, то співак увійшов до списку пропрезидентської «Нашої Україна-Народної самооборони». Водночас він не є членом жодної політичної партії.

Одружений з 2007 року. Його обранницею є дизайнер та багатолітній офіційний стиліст «Океану Ельзи» Ляля Фонарьова. Дату виходу альбому «Міра» — 25 квітня вибрано, бо саме ця дата є днем народження Лялі.

Вільно володіє польською і англійською.

Цікавиться японською культурою та буддизмом. Улюблені письменники — Юкіо Місіма і Харукі Муракамі. Серед українських прозаїків виділяє, наприклад, стиль Сергія Жадана, твори Марії Матіос. Музичними кумирами вважає, насамперед, легендарних «Бітлз», а також рок-гурти «Роллінґ Стоунз», «Пінк Флойд» і «Квін». Дружить із російською співачкою Земфірою. Колись на концертах Вакачук присвячував їй пісню «Етюд» з платівки «Янанебібув». Коли росіянка мала концерт у Києві 5 березня 2008 року, то заспівала композицію «Океану Ельзи» «Відпусти», а вокаліст гурту потім піднявся на сцену до Земфіри.

 

Святослав Вакарчук — лояльна до влади людина. На виборах 1999 виступав із низкою інших співаків у промотурі на підтримку Кучми як кандидата у Президенти. На виборах 2004 року активно підтримував на той момент опозиційного лідера Віктора Ющенка. Святослав Вакарчук був активним учасником Помаранчевої революції, виступав на концертах на підтримку Віктора Ющенко на Майдані Незалежності разом з Русланою, Олегом Скрипкою та іншими музикантами і співаками. Святослав Вакарчук як посол доброї волі Програми Розвитку ООН для молоді в Україні бере участь у багатьох соціальних та культурних проектах.

На початку 2007 року ініціював соціальний проект «Книга творить Людину», який мав привернути увагу суспільства до теперішньої ситуації у країні, де люди не надто прагнуть інтелектуально збагачуватись. З'явилися рекламні постери і ролики на телебаченні. У телеролику використано музику пісні «Вулиця (може все не так)» з альбому «Модель».

Народний депутат України 6-го скликання з листопада 2007 р., обраний за списками Блоку «Наша Україна — Народна самооборона»

 

 

За оцінкою тижневика «Кореспондент», Святослав Вакарчук входить до першої сотні найвпливовіших і найвідоміших людей в Україні.

Всі кошти, отримані від продажу синґлу «Веселі, брате, часи настали…», було призначено для дитячого будинку в місті Макіївка.

 

«Буду завжди, ти так і знай, другом твоїм»

      Своїм найближчим другом Святослав Вакарчук називає батька. Цьогоріч навіть дали одне одному слово: наступного літа батько і син у своїх щотижневиках знайдуть білі сторінки, де напишуть «відпустка», і нарешті відпочинуть разом. Не секрет, що Іван Олександрович Вакарчук— ректор Львівського національного університету імені Івана Франка. Свого часу Святослав продовжив сімейну традицію і закінчив тут фізичний факультет. Але одразу думається, що, по-перше, вчитися на факультеті, де викладає батько, простіше простого, а по-друге, закінчити його, махнути рукою і стати музикантом — таке, бодай на початках, навряд чи кому, надто батькам, сподобається. Отож тим, кому таке подумалося, Іван Олександрович відповідає, що музична діяльність сина йому імпонує, у фізиці він досягнув би того ж, єдине, що не в такому юному віці.

      — Щоб хтось його змушував йти на фізичний факультет — ні. У нашій сім'ї взагалі такого немає. Він хотів у консерваторію. А не потрапив туди з однієї простої причини: не мав музичної десятирічки. Чому? Ми його віддали в музичну школу ще в шість років, бачили, що йому це вдається. Вже в два роки він знав не один десяток народних пісень, особливо завдячуючи бабці з боку Світлани (мами Славка. — Авт.). Отож ходив на скрипку, але Славко — лівша, це і стало перешкодою для подальшої музичної освіти. Потім він уже сам пішов у музичну школу, та для вступу в консерваторію кількох років було замало, тому туди так і не вступив. І лише тому. А вибір фізичного факультету, можливо, частково був навіяний цією сімейною традицією — хоча от молодший син Олег сказав, що досить у хаті фізиків — я буду біологом, — а можливо, тому що фізика йому теж вдавалася. А Славко ще в школі брав участь в олімпіадах, учився в Малій академії (при ЛНУ ім. Івана Франка), а потім навіть там викладав, написав дисертацію, мав чудові виступи, і в іноземних журналах, причому статті, які стосуються переднього краю фізичної науки, наприклад суперсиметрична квантова механіка. І врешті покидати цю сферу, мені здається, йому було боляче. Знаєте... (робить паузу, підбираючи слова) ми неодноразово говорили на цю тему, він сказав: «Я краще своє буду мати, ніж скажуть, що ти фізик, і от син теж тут на кафедрі...»

 

      Я Святославові завжди кажу: «Якщо ти відчуваєш у собі сили творити — роби це!» Адже це таке щастя, коли щось творче вільно йде зсередини, і його не зупиниш.

      — Тобто ви не строгий батько?

      — Ми з дітьми мали лише одне застереження — говорити правду. А решта — вони виробляли, що хотіли.

      — Свого часу ви розповідали, що бодай половину новин про сина дізнаєтеся з повідомлень ЗМІ. З розвитком технологій ситуація, мабуть, змінилася...

      — Так, от сьогодні зранку говорили, вчора зв'язувалися. Перед кожним концертом, про який знаємо, ми обов'язково телефонуємо йому і хвилин десять розмовляємо, щоб він краще налаштувався.

      — Я бачила графік концертів під час туру на підтримку альбому «Глорія» — щодня виступ в іншому місті. Отже, доведеться вам телефонувати кожного дня...

      — Так, а ми так і зідзвонюємось! По декілька разів на день. І з молодшим сином теж. От щойно з Олегом розмовляв. Він теж із дружиною живе в Києві. Коли приїжджаю в столицю, заходжу і до тих, і до тих. Гарні стосунки з невістками... Знаєте, це природне прагнення мати біля себе рідних людей, але важливо усвідомлювати, що їхнє щастя — там.

      — Ви поєднуєте управління університетом з викладацькою роботою. Бувало, заходите в аудиторію, а на парті лежить зошит з чиїмись конспектами всередині і обличчям вашого сина на обкладинці? Що відчуваєте ви в цей момент?

      — Так, я бачив такі зошити. Перша асоціація зі студентськими роками Славка. Я ж йому теж лекції читав, згадую, де він на цих заняттях сидів. І до речі, до його конспекту я звертався, упорядковуючи свою книгу про квантову механіку у 1997 році. Знаєте, коли читаєш лекцію, то конспектами не користуєшся, а з голови пишеш біля дошки десятки і десятки формул, то пливеш у цій творчості, і відтворити цей потік знову неможливо. Тобто він настільки акуратно і влучно записував мої слова, що мені було значно простіше працювати над цим підручником.

      — А яка мелодія стоїть на вашому мобільному телефоні?

      — Зараз подивимося (Іван Олександрович встає і шукає в іншій кімнаті свій телефон). Так, спробуємо, — говорить він, вдивляючись у дисплей мобільного і примружуючи очі. — Диктуйте ваш номер, бо я свого не знаю, я вам зателефоную, а потім — ви мені.

      — Вісім, нуль... сорок вісім...

      — Ви пам'ятаєте? Я цього, мабуть, ніколи не запам'ятаю...

      Коли я натискаю на клавішу «подзвонити», з телефону Івана Олександровича лунає мелодія пісні «ОЕ» «Друг» («Якби колись сказала ти мені»).

      — То це буде вам відповіддю.

      — Слухаєте у вільний час музику сина?

      — Так, є записи. Але в тому всьому шоу-бізнесі більше орієнтується дружина. Тільки там якась прем'єра «ОЕ» чи що, вона мене тягне, от дивися... На його концертах я був лише кілька разів.