• 
• 

Столиця Євген Іванович

Рейтинг Користувача: / 0
НайгіршеНайкраще 

Столиця Євген Іванович– російський та український живописець, академік

 

 

08(20 за нов. ст. ) 1870 р. - нар. в с. Будеї, Балтського повіту, Подільської губ.

(тепер Кодимський р-н, Одеської обл.) в сім’ї лісника.– пом. 26. 09. 1929 р., Москва

1880 – сім’я Столиці переїздить до Одеси. Тут Євген вступає до казенного реального училища, водночас бере уроки в Г. Ладиженського

1888 – 1897 - навчання в Академії мистецтв (С-Петербург), спершу як вільного слухача (бракувало атестату зрілості) у М. Клодта і В. Орловського, згодом – у А. Куїнджі

1890 – Є. Столиця екстерном складає іспити за курс реального училища, зараховується дійсним учнем Академії

1894 – закінчує курс навчання в Академії і за картину «Весняна ідилія» одержує звання художника другого класу, що дозволяє йому залишатися в майстерні ще на три роки для подальшого удосконалення майстерності та праці над конкурсною картиною для одержання вищого звання

1895 – за картину «Академічна дача» на академічній виставці одержує срібну медаль

1896 – пише картину «На річці Рось, поблизу могили Шевченка під час повені», яку на виставці придбав           П.М. Третьяков

Куїнджі організовує для своїх учнів пленерну практику в Криму. Тут Столиця написав картину «Учні Куїнджі в Криму», яка була закуплена для Російського художнього музею в Петербурзі

1898 (травень) – група випускників Академії майстерні Куїнджі здійснила поїздку в Європу.

Того ж року за рекомендацією віце-президента Академії мистецтв І.І. Толстого Столицю було включено до складу першої наукової експедиції плавання криголаму «Ярмак» у полярних морях

1900 – картина «Криголам «Ярмак» серед полярного льоду» експонувалася на Всесвітній виставці в Парижі» і потрапила до Берлінського художнього музею (варіант – в Ленінградському воєнно-морському музеї)

1905 – нагороджений великою бронзовою медаллю на Всесвітній виставці в бельгійському місті Льєж за картину «Зима в Новоросії»

1904 – на запрошення адмірала С.О. Макарова Євген Столиця відправляється на Далекий схід в Порт-Артур, де створює ряд батальних картин на тему російсько-японської війни 1904-1905 рр.:

«Електрична скеля», «Атака брандерів на Порт-Артур», «Російські батареї на Золотій горі», «Крейсер «Новак» на шляху до Владивостока», «Адмірал Макаров і художник Верещагін» (Талліннський музей) та ін.

1906 – на Всесвітній виставці в Мюнхені відзначений золотою медаллю за картину «Зимове сонце» (1903).

На весняній виставці в Академії експонує вісім робіт, серед них, «В негоду», «Село горить»

1908 – на організованій виставці-конкурсі ім. Куїнджі отримує другу премію за картини «Лід пройшов», «Ріка шумить», «Осіння пора», «Жовтень»

1909 – перша премія на виставці-конкурсі ім. А.Куїнджі. Представлені твори: «Вечірні дзвони», «Перший сніг», «Весняний потік», «Після дощу», «Життя і вічність», «Спекотний полудень».

Висунення кандидатури Є.Столиці на звання академіка живопису. Того ж року згідно протоколу Академії Євгену Столиці присвоєно звання академіка живопису. Стає членом-засновником «Товариства художників імені Куїнджі»

1914 – переїздить до м. Ананьєва (нині Одеська обл.,Україна)

1916 – створює серію картин з селянського життя в Україні: «Збирання гарбузів», «Зима в селі», «На луках», «Біля багаття», Жінка з граблями», «Селянський двір»

1918 – член Асоціації художників революційної Росії (АХРР)

1922 – переїзд до Москви. Виїжджає на етюди в Підмосков`я, Тарусу, Оптіну Пустирь. Пише переважно пейзажі, у тому числі сільські краєвиди та старовинну архітектуру («Багаття», 1925; «Зимова місячна ніч», «Повінь», 1926 та ін.)

1923 – працює реставратором Сергіївського музею в Троїцькій лаврі

1928-1929 – створює ряд пейзажних робіт з мальовничими куточками природи – «Сіно», «На городі», «Заповідний ліс», «Літній вечір», «Будинок рибалки», «Берізки»

1929 – 26 вересня Євген Іванович Столиця помер в Москві, похований на Ново-Дівочому кладовищі

На основі довідки про етапи життя і творчості художника

Є.І. Столиці мистецтвознавця І.І. Козирода (Одеса),

з доповненнями на основі публікації Миколи Столиці (Москва)

Публікації про митця див. нижче

 

 

Академічна дача. 1895. Третьяковська галерея

 

Прилетіли чорногузи. 1899.

Пейзаж з хатою. 1900. ММС ім. М. Ярошенка

 

Електрична скеля. 1904.

 

Осінь. 1905.

 

Село горить.

Діти в полі. 1916.

На задвірках. 1916

 

Небо хмуриться. 1924.

 

Літо в Херсонській губернії. 1920-і рр.

Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4

Адмірал С.О. Макаров і баталіст В.В. Верещагін на панцернику «Петропавловськ»

Весняне свято. 1929

 

 

 

Напівзабутий академік живопису

8  січня  сповнюється  140  років  від  дня народження художника  Євгена  Столиці

Творчий доробок нашого земляка, академіка живопису ще й по сьогодні маловідомий широкому загалу і майже не висвітлений у мистецтвознавстві. А був час, коли його картинами заповнювалися експозиції чисельних виставок, навіть зарубіжних. Музеї охоче брали їх у свої колекції, включно і європейські.

Його художні твори охоплюють образно різні аспекти життя: історичні події, побутові моменти трудового процесу, а передусім — емоційно передають замилування красою навколишньої природи, ефектами її стану. Наприклад, у картині «Криголам «Єрмак» відображено, як металевий велетень (перший на той час в Росії) трощить льодові тороси в полярних широтах; стихійне лихо емоційно передане в картинах «Село горить» та «Повінь. Лужники», є полотна, які відображають російсько-японську війну, — «Електрична скеля», «Крейсер «Новик» на шляху до Владивостока», «Адмірал Макаров і художник Верещагін», живописні пейзажі куточків української, російської та молдавської природи «Небо насупилось», «Лід пройшов», «Будинок рибалки», «Каміння на березі моря» та інші. Полотна художника експонуються і зберігаються в Третьяковській галереї, Державному російському, Берлінському, Одеському, Харківському та Миколаївському художніх музеях, а також у Чуваському художньому, Череповецькому краєзнавчому та в інших музеях, у приватних збірках.

Як уже писали «Чорноморські новини» (див. газету за 19 грудня 2009 року), народився Євген Іванович Столиця в селі Будеї нині Кодимського району Одеської області в сім’ї лісничого. Дитячі роки були оповиті красою дубового лісу та ярів і балок, біленьких хаток, маленької річечки Кодими й тихих ставків. Село розкинулося у долині, на північ від нього за два кілометри вище проліг шлях на Балту. У центрі біля невеликого майданчика
з-під гори пробивалося джерельце. Хтось із турботливих мешканців видовбав з дубових стовбурів коритця і відвів джерельну воду за кілька метрів від витоку. І дзюрчить холодна й чиста, як сльоза, водиця. Поряд з джерелом — високий дубовий хрест. А навколо села поскрипували крилами вітряки.
Оце неймовірно красиве природне оточення зродило в дитячій душі бажання малювати. Часто вечорами при гасовій лампі хлопчина олівцем на папері намагався зобразити все те, що його допитливу увагу привертало вдень. Коли йому сповнилося десять років, батько Іван Акимович отримав нове посадове призначення, і сім’я (мати Ольга Вікентіївна та п’ятеро дітей — одна дівчина і четверо хлопців) перебирається до Одеси. Тут Євген почав навчатися в казенному реальному училищі.
В училищі малюванню і кресленню приділялося стільки ж уваги, як і гуманітарним та математичним дисциплінам. З 1882-го малювання тут викладав Геннадій Олександрович Ладиженський, випускник Академії художеств (пейзажна майстерня К. Клодта). Здібності Євгена Столиці Ладиженський помітив одразу, тому завдання з малюнку для нього ставив складніші, спрямовані на ґрунтовніше засвоєння образотворчих законів і набуття певних навиків. А також домігся, щоб юнак відвідував заняття в Одеській рисувальній школі, де він вів натуральний клас. Успіхи у малюнку та живопису навіяли юнакові думку про необхідність професійного навчання образотворчому мистецтву — тобто про вступ до Академії художеств. Цей намір підтримав і Ладиженський.
1888 року його було зараховано в академію, але — вільним слухачем, через відсутність атестату зрілості. Євгена Столицю записали в пейзажну майстерню, якою керував В. Д. Орловський.
Для картин цього митця було характерним реалістичне зображення української природи, їх емоційність підкреслювалася живописними ефектами сонячного освітлення. Ці ефекти своєю свіжістю якраз і захоплювали увагу глядачів, а над усе — учнів академії. В 1890 році Столиця екстерном складає екзамени за повний курс реального училища, і його зараховують дійсним учнем академії. У цей час він бере активну участь у постійних академічних виставках і отримує схвальні відгуки. Частину заробітку від продажу робіт з виставки надсилає матері, яка після раптової смерті батька перебралася в місто Ананьїв, де в спадщину від тітки їй дістався будинок. Сюди на літні канікули приїздить і Євген, щоби поспілкуватися з ріднею та пописати етюди на мальовничих околицях містечка, людей, котрі пораються на полях та садибах, з тим, щоби восени показати свої роботи на виставках в академії.
Про твори Євгена Столиці в своїх спогадах написав художник Аркадій Рилов: «На цій виставці я завжди звертав увагу на картини Столиці. Зазвичай це були зображення села, головним чином українського, з дітворою, пастухами, півнями, поросятами та інше. Картини Столиці привертали мене своєю простотою, майстерною легкістю письма, свіжістю і великою спостережливістю. Особливість ця лягла в основу всієї його художньої діяльності».
За живописний пейзаж «Академічна дача» та малюнок олівцем «Човни» Столиця був відзначений академією срібними медалями. У 1894 році, ще повчившись трохи у нового керівника пейзажної майстерні Архипа Куїнджі, він закінчив курс навчання в академії, отримавши за картину «Весняна ідилія» звання художника другого класу, а також право залишитися в майстерні свого професора ще на три роки для подальшого удосконалення.
У квітні 1896 року, побувавши у Каневі, Євген Столиця написав живописне полотно «На річці Рось поблизу могили Шевченка під час повені» (цю картину з академічної виставки придбав П. Третьяков). А вже у травні разом з К. Вроблевським у Баренцевому морі на берегах Мурманська та острова Нова Земля писав етюди суворої природи Півночі, яка справила незабутнє враження.
Влітку 1896 року А. І. Куїнджі організував для своїх учнів пленерну практику в Криму поблизу мальовничого миса Симеїз. Там Столиця, влаштувавшись на березі моря під полотняною парасолькою, писав етюди зранку до вечора. Там же створив і картину «Учні А. І. Куїнджі в Криму», де серед групи виділяється елегантна постать професора. Робота ця була придбана для Російського художнього музею в Петербурзі. А на осінню академічну виставку Євген Столиця подав картину «Весна» — вона згадується у схвальній рецензії в журналі «Всесвітня ілюстрація» за 1896 рік.

 

 

Після сонячного Криму, наповнені творчою енергією, учні Куїнджі повернулися в похмурий Петербург. Євген Столиця розвішав на стінах свої етюди, ескізи та начерки і почав готуватися до конкурсу, який мав відбутися восени наступного року. Туди вирішив подати дві картини: «В саду» і «На березі». До першої художник писав етюди в Ананьєві. На картині зображено яблуневий сад, гілки обтяжені вагою соковитих червонобоких плодів, що звисають донизу. Дерев’яна драбинка приставлена до стовбура, повна корзина, а також зібрані докупи яблука, трохи далі — дівчина в блакитному платті читає книжку, лежачи в гамаку. Картина заповнена повітрям і світлом. Інша — «На березі» — це морський пейзаж з мерехтливими хвилями, що ритмічно набігають на берег; детально виписаний ближній план разом з димкою, яка розчиняє далечінь, створює повітряну перспективу, ми наче відчуваємо вологість повітря. В цей красивий колористичний пейзаж художник вводить побутову сценку: хлопчина та дівчина у простенькому селянському вбранні збирають цурпалки для палива, принесені хвилями. Ці дві постаті оживляють картину і вносять елемент правдивості у зображення повсякденного життя.
За підсумками конкурсу Євген Столиця отримав звання класного художника, а його картину «В саду» академія придбала для Самарської художньої галереї.
У травні 1898 року група випускників академії на чолі з А. Куїнджі здійснює поїздку в Європу для ознайомлення з досягненнями західноєвропейського мистецтва. Серед них був і Євген Столиця. Вони відвідали багато міст, відомих музеїв. Крім незабутніх вражень від полотен світових майстрів, Столиця перейняв і деякі технічні засоби зображення: фактуру живопису, ширші і соковитіші мазки для узагальнення та виразності, а також уміння уникати дріб’язковості в пейзажі. У тому ж році за рекомендацією віце-президента академії І. І. Толстого Євген Столиця був включений до складу наукової експедиції у північні моря на криголамі «Єрмак», під керівництвом адмірала С. О. Макарова. Там художник виконав велику кількість малюнків, начерків та етюдів. З цієї полярної серії слід відзначити картини: «Полярне літо», «В царстві білих ведмедів», «Північні хижаки», «Серед полярного льоду», «На межі полярного льоду», «Криголам «Єрмак» серед полярного льоду». Майже всі вони були написані вже в Ананьєві з етюдів, виконаних під час експедиції. Картина «Криголам «Єрмак» експонувалася в Парижі на Всесвітній виставці 1900 року і потрапила до Берлінського художнього музею. Варіант цієї картини був куплений для Петербурзького військово-морського музею.
Після полярних весни і літа художник поселився в Ананьєві. Тут він створює картини, які відображають навколишню природу і процеси трудового життя селян. Пише багато етюдів: «Одеська гора», «На Тилігулі», «Свиняча рипа» (рипою в Ананьєві називають яр), «В степовій балці», «На степовому хуторі» та інші. На живописному, безпосередньому матеріалі етюдів створює картини «Осінь в селі», «Зима в Новоросії». Остання принесла йому Велику бронзову медаль на Всесвітній виставці в бельгійському місті Льєж (1905), а «Зимове сонце» (1903) була відзначена золотою медаллю на Всесвітній виставці в Мюнхені (1906).
Адмірал С. О. Макаров запропонував двадцятишестилітньому художнику-реалісту відобразити події російсько-японської війни. Довгим був шлях від Петербурга до Порт-Артура. У фортецю Столиця прибув на початку квітня. Зустріч з адміралом вже була неможливою: Макаров разом з художником Верещагіним і 28 офіцерами та 652 матросами загинув на панцернику «Петропавловськ», який підірвався на японській міні 31 березня. Ця трагічна подія так схвилювала художника, що він вирішив написати картину «Адмірал Макаров та художник Верещагін». На ній обидва зображені в каюті, кожен заглиблений у свою справу — на столі холоне чай. Голова адмірала в анфас чітко вирисовується на тлі карти, що висить на стіні. Верещагін, сидячи на червоному з високою спинкою стільці, тримає палітру, перед ним полотно на підрамнику, закріплене на мольберті. Чотири світлих прямокутники — палітра, полотно, аркуш паперу і картина на стіні — побудовані кожен у своєму перспективному оточенні, а також світлозелений стіл з білим папером та пензлями контрастують з темним, майже чорним тлом стін каюти, створюючи загальну напругу моменту. Конструкція мольберта немовби об’єднує напівпостаті цих людей зовсім різних професій у творчу групу. Перекидний календар фіксує дату 27 березня, за три доби до трагедії. Така складна композиційна побудова спонукає вважати цю роботу портретом-картиною. Євген Столиця виконав кілька варіантів. Велика кількість зарисовок, начерків, миттєвих етюдів, які виконував художник, спостерігаючи підготовку і самі бойові дії, ландшафт, на якому все це відбувається, були використані при написанні цілого ряду картин.
У зв’язку із загрозою японської блокади в штабі російського флоту порекомендували Столиці повернутися на батьківщину. З великою кількістю етюдів, замальовок, начерків художник восени прибув до Ананьєва і розпочав роботу над картинами на воєнну тематику. У грудні 1904 року в Петербурзі на «Патріотичній виставці» експонувалися деякі його картини та етюди Порт-Артурської серії.
На весняних виставках у перші роки ХХ сторіччя перевагу мали молоді художники-реалісти зі своїм правдивим зображенням навколишнього життя. Євген Столиця брав найактивнішу участь у них і навіть був членом журі. Одну з картин того періоду — «В негоду» — академія придбала для музею в Нижньому Новгороді. На цьому полотні художник досяг ефекту миттєвого освітлення блискавкою мокрої трави, зеленого листя, розгойданих вітром беріз, а також святково одягнених селянок, що підіймаються стежкою на пагорб. А найкращою роботою на цій виставці була його картина «Село горить» (1906). Вогню на ній не видно, але червона заграва освітила схвильовані постаті селян на передньому плані та сільські будівлі за ними на тлі глибокого, темного, холодного неба. Художник майстерно передав різний психологічний стан людей. Фронтальна побудова композиції та оранжево-червона гама відповідають зображеній події і навіть роблять глядача свідком соціального горя. За виставлені роботи художник отримав третю премію.
Картини Столиці, виставлені у 1908 році на конкурс імені Куїнджі, були удостоєні другої премії. Серед них пейзажі: «Лід пройшов», «Річка шумить», «Осіння пора», «Жовтень». У них відображені різні географічні пояси природи та різний її погодний стан. А через рік на такому ж конкурсі він був удостоєний першої премії за картину «Вечірні дзвони». Тут експонувалися ще «Перший сніг», «Весняний потік», «Після дощу», «Життя і вічність», «Жаркий полудень». Результатом успішного виступу Євгена Столиці на цій виставці стало висунення його кандидатури на присвоєння звання академіка живопису. Відповідно до протоколу академії за 1909 рік, це звання разом з Євгеном Столицею отримали Віктор Зарубін, Борис Кустодієв, Сергій Милорадович, Микола Реріх. Того ж таки року наш краянин став членом-засновником товариства ім. Архипа Куїнджі.
Деяка кількість репродукцій дореволюційних творів Столиці була випущена видавництвами в чорно-білому варіанті, а також кольоровими поштовими листівками, числом понад п’ятдесят. Серед них і «Зима», на якій зображено безрадісне життя убогого українського села. З початком війни він від’їздить до Ананьєва.
Після жовтневого перевороту Євген Столиця був членом Асоціації художників революційної Росії (АХРР). Виконував політичні плакати на замовлення, портрети державних діячів. Та все ж перевагу у своїй творчості надає зображенню природи, селянської праці. Пише етюди в селах навколо Ананьєва, навідується до Одеси, де зачаровується видами моря. Етюд «Море» (1914) — це символ трьох складових існування життя: повітря, вода і земля. Навіть у композиційній побудові вони рівновеликі. Селянські турботи показані в картинах «Збирання гарбузів» (1916), «Зимою в селі» (1916), «На луках» (1919), «Біля багаття» (1919), «Жінка з граблями». Побутові пейзажі «Селянський двір» (1916), «Хата на півдні» (1916), «Молдавський будинок» (1916), «Під покровом снігу» (1922) — це замилування навпіл з сумом.
Кінець 1922 року для художника був надзвичайно обтяжливим, особливо після смерті матері. Не вистачало активного спілкування з колегами, а також більш діяльної творчої роботи. В кінці осені він перебирається до Москви. Сутужною була зима для художника, він не мав ні власного помешкання, ні майстерні. Тому навесні 1923-го дав згоду на пропозицію керівника Сергієвського музею в Троїцькій лаврі зайняти посаду реставратора. Йому там було надано кімнату для житла та велику майстерню. Художника зацікавили архітектурні пам’ятки лаври, він пише з них етюди. В 1924 році Столицю запросили до участі у виставці художників «Товариства Московської школи». Туди він подав вісім робіт, серед них: «Хмарний день», «Початок осені», «Рілля», «Нескучний сад». У Москві його автоматично зарахували в члени московської організації АХРР. На VIII виставці асоціації, незважаючи на те, що керівництво вважало жанр пейзажу властивим буржуазному суспільству і чужим для соціалістичного, роботи Євгена Столиці «Небо нахмурилось», «Повінь. Лужники», а особливо — «Зимова місячна ніч» у колег-художників та глядачів викликали захоплення ефектом освітлення поряд з простотою мотиву.
А хвороба вже починає нагадувати про себе, почастішали серцеві приступи. Він пише картини невеликого розміру, але з живописною майстерністю. У 1928 році після лікування в Кисловодську, повертаючись до Москви, художник заїхав до Ананьєва, ходив з дружиною по рідному місту, знайомив її з дорогими йому місцями, на Одеську гору, звідкіля, як на долоні, видно Ананьїв і з якої він писав «Зимовий полудень». Це був останній його приїзд до Ананьєва.
26 вересня 1929 року Євген Столиця помер у Москві. Похований на Новодівичому цвинтарі.
Своїми пейзажами та побутовими картинами художник зумів створити образ Батьківщини, відобразивши народні типи, народну архітектуру, особливості селянського побуту, красу рідної природи. Він збагатив жанр пейзажу посиленням емоційності завдяки колориту та ефективності освітлення.
У другій половині 60-х та на початку 70-х років минулого століття на батьківщині художника активно взялися за відновлення пам’яті свого славного земляка. Особливу вдячність хочеться висловити М. О. Котовичу, котрий тоді очолював відділ культури Ананьївського райвиконкому і зібрав близько сотні живописних робіт художника, налагодив тісний зв’язок з його племінником Миколою Васильовичем Столицею, який подарував 60 полотен митця для кімнати-музею при районному будинку культури (згодом народний музей в Ананьєві), а також домігся рішення Одеського облвиконкому про встановлення меморіальної дошки з барельєфом Євгена Столиці (автор — одеський скульптор Борис Диба) на будинку, де певний час жив і працював академік живопису, брав активну участь в організації виставки в Одеському художньому музеї (1976).
У селі Будеї вчитель В. Д. Вербицький облаштував при школі в одній з кімнат художню галерею з більш як двадцятьма роботами славетного земляка.
Творчий шлях Євгена Столиці духом і талантом був спрямований на реалістичне зображення навколишнього життя. Його творча спадщина заслуговує на більш уважне вивчення та широку популяризацію.
Іван КОЗИРОД,
мистецтвознавець,
член Національної спілки художників України.
Ганна МИРОНЕНКО,
викладач Одеського художнього училища.

«Чорноморські новини»,№ 001, 2 січня 2010 р.

 

 

Євген Столиця. Повернення додому

У серпні минуло 80 років від дня смерті нашого славетного земляка Євгена Столиці, художника-академіка, чиї картини свого часу були відзначені на міжнародних виставках. А в січні 2010-го відзначатимемо 140-річчя від дня його народження.
Майже вся його творча спадщина розпорошена у російських музеях і приватних колекціях. І лише незначна частка перебуває в Україні. Важко сказати, чи вдасться повернути додому полотна художника. А от повернути його ім’я, як українського митця, є потребою нашої культури. Цій меті і присвячено цикл статей-етюдів під загальною назвою «Євген Столиця. Повернення додому» Юрія Сисіна. Один з них пропонуємо читачам.

Чи можна говорити про Євгена Столицю як про художника-мариніста? Так, як ми говоримо про Івана Айвазовського, може, й ні. Хоча тема моря посідала в житті митця значне місце і вплинула на його творчість. Але те, що Євген Столиця був і художником-мариністом, — безсумнівно.
Народившись у зеленому морі Будейських лісів на Балтщині, свої шкільні роки він провів в Одесі, для якої море є не лише найпершою і найзначнішою окрасою, а й засобом до існування. Бути в Одесі і не закохатися в море неможливо. Любив море і Євген Столиця. Тепле, ніжне, літнє Чорне море, на берегах якого він зріс, вчився малювати, бачити красу могутньої стихії. Море сформувало його як людину, з дитячих років привчаючи до думки, що за ніжністю оксамитової хвилі, яка ледь набігає на засинаючий берег, іде інша, та, що здатна руйнувати і кораблі, і скелі.

Так, він любив море. І не випадково його вчителем був академік живопису Архип Куїнджі, який свого часу вчився малювати море у самого Івана Айвазовського. Там, у Петербурзі, захоплення його Чорним морем переросло у велику і глибоку любов до нього як до стихії, яка змушувала художника відшукувати до кожного з морів тільки їм властиві барви і почуття: чи це було Чорне, чи Норвезьке, чи Балтійське, Баренцове, а чи тороси Льодовитого океану або ж грізні вали Тихого. Але тоді, в академії, Євген Столиця ще не знав, що вони будуть «позувати» йому. В їхній стихії його захоплювала не лише краса, а, насамперед, людина, її праця у складних умовах екстриму та обмеженого простору корабля. Ці люди були для Євгена Івановича великими героями-трудівниками.
Кримські етюди вичерпали себе разом із завершенням навчання. І від теплого, домашнього Чорного моря Столицю потягнуло до контрастного — холодного Білого. Підкорювати води північних морів художник відправився з приятелем, також художником Врублевським. Просуваючись до Нової Землі, обидва були зачаровані білою красою. Вони невтомно працювали над етюдами майбутніх картин. Що вабило Євгена у цих холодних і суворих краях? Білі ведмеді? Можливо. Аборигени? Їх нема на його полотнах. Героїка людей, котрі працювали у тих широтах?
На ці запитання через три роки дав відповідь адмірал Макаров, котрий запримітив старанного молодого художника і запропонував йому взяти участь у наступній експедиції на щойно збудованому криголамі «Єрмак», що вирушав у Льодовитий океан. Пізніше у книзі «Єрмак» у кригах» Степан Макаров так відгукнувся про Євгена Столицю: «Він днями не виходив з торосів, і ми весь час хвилювалися, щоб якийсь білий ведмідь із цікавості не потурбував би його своєю раптовою появою в той час, коли він у захопленні писав природу, серед якої вони живуть».
Євген Столиця любив контрасти не лише в живописі, а й в особистому житті. Вони супроводжували його весь час. Працюючи над етюдами у льодових торосах, писати з них картини відправлявся на теплий південь, додому в Ананьїв. І вже тут, у провінційній тиші, створювалися відомі його картини «Криголам «Єрмак» у полярному колі», «В царині білих ведмедів», «Полярне літо» тощо. У 1900 році в Парижі, на всесвітній виставці, де експонувалися його картини, написані з північних етюдів, глядачам впадала в око документальна точність, з якою автор засвідчував героїку підкорення Арктики. Картини привернули увагу світової громадськості. Полотна купували знані європейські колекціонери та музеї.
Ми не зустрінемо у Євгена Столиці моря, подібного до того, яке бачимо в Івана Айвазовського. Тут він стоїть ближче до французького романіста Віктора Гюго, який один із своїх романів назвав «Трудівники моря». Саме трудівники моря були першим планом картин Євгена Столиці. Щоб зрозуміти це до кінця, зробимо ще один крок разом з художником, крок небезпечний, який повною мірою відповідає логіці розвитку поставленої проблеми.
1904 року розпочинається війна між Росією та Японією. Охоплений творчим бажанням побачити все на власні очі, Євген Столиця вирушає у зону бойових дій, якою стало Японське море. Там, на війні, цар і Вітчизна розділилися у його свідомості і вже сприймалися ним надалі як різні символи. Найдорожчих людей втратив він на війні: загинули адмірал Макаров, баталіст Верещагін. Цей біль до кінця життя не відпускав його.
Митець повертається до Ананьєва, щоб писати картини за далекосхідними етюдами. У них в чудесний спосіб об’єдналися два Столиці — мариніст і баталіст. У цьому сенсі роботи художника на порт-артурську тему є унікальними в його творчому доробку. Як у сенсі жанрової визначеності митця, так і в розумінні контрастів у творчості художника. 1905 року він найближче стояв до мариністики, ніж будь-коли. Але пристрасна любов до контрастів життя, світла і тіні, все ж узяла гору.
Того року Євген Столиця бере участь у Мюнхенській міжнародній виставці. Несподівано для себе отримує золоту медаль за картину, яку спочатку навіть не хотів виставляти — «Зимовий полудень». Чим же вона привернула увагу мюнхенських глядачів? Ніякої вишуканості, все дуже просто. А сила впливу її на глядача прихована у грі контрасту — білого снігу і чорних тіней сонячного дня. На всесвітній виставці у Льєжі картина здобула бронзову медаль.
У творчості Євгена Столиці з’являється нова тематика, пов’язана з контрастами у соціальному житті тодішнього суспільства, незахищеності тих, хто власною тяжкою працею створює на землі багатства, залишаючись злидарями. «Нічна робота», «Село горить» — найвідоміші картини цього напрямку.
1909 рік став для Євгена Івановича одним з найзнаковіших у його творчому житті — пройшовши складний шлях випробувань, він утвердився як митець світового рівня. І нагородою за цю титанічну працю стало присудження йому звання академіка живопису.
Високе звання спонукало до активної творчої праці. «Стіни його майстерні, — згадував Аркадій Рилов, — геть до самої стелі були завалені картинами та етюдами». Художник писав продуктивно і швидко, він неначе подвоїв свої творчі сили. Але нова війна, в яку був втягнутий увесь світ, уже не вабила 44-річного митця...
Юрій СИСІН

«Чорноморські новини», №141-142 19 грудня 2009 року