Мороз Олександр Олександрович

Рейтинг Користувача: / 2
НайгіршеНайкраще 

Голова Соціалістичної партії України.
Народний депутат України

Кандидат в президенти України 2010 (Четверта спроба).

Народився 29 лютого 1944 року в селі Буда Таращанського району Київської області в багатодітній селянській родині.
У 1960 році, закінчивши середню школу, вступив до Української сільськогосподарської академії. У 1965 році отримав диплом за спеціальністю інженер-механік. У 1983 році закінчив з відзнакою Вищу партійну школу (спеціальність - політологія).
Свою трудову діяльність розпочав інженером в Ємільчинській райсільгосптехніці Житомирської області. Протягом 1965-1966 років проходив службу в армії. Після звільнення в запас працював викладачем, завідуючим відділенням Таращанського радгоспу-технікуму. З 1974 р. старший інженер в Таращанському районному, а з 1975 р. в Київському обласному об'єднанні "Сільгосптехніка".

В 1976- м переходить на партійну роботу. До 1983 року працює завсектором і заступником завідуючого сільгоспвідділом Київського обкому Компартії. В 1983- 1985 гг. - секретар Київської облради профспілок. В 1985- 1989 гг. - перший секретар парткому київських обласних організацій і установ. В 1989- 1990 гг. завідує аграрним відділом Київського обкому КПУ.

З 1991 року Олександр Мороз - лідер, голова політради Соціалістичної партії України. Незважаючи на те, що партія де-юре ліва по ідеологічному напрямку, і намагалася демонструвати себе як спадкоємиця комуністів, проте, співробітничала з так званими олігархами, зокрема  з Партією регіонів. При цьому головними опонентами вважала КПУ й ПСПУ Наталі Витренко, що у свій час була однією з фундаторок СПУ.

Починаючи з 1990 року аж до вересня 2007- го - народний депутат України.

В 1994- 1998 гг. зі спікером парламенту. З 1994 по 1996 р. - співголовою Конституційної Комісії, зіграв серйозну роль у підготовці й прийнятті Конституції України.

Тричі (в 1994, 1999 і 2004 р.) балотувався на пост глави держави, але не знаходив належної підтримки виборців. Був одним з головних ініціаторів політичної реформи, схваленою Верховною Радою в грудні 2004 року й розширювального повноваження парламенту й уряду з паралельним обмеженням влади Президента.

У другому турі президентських виборів 2004 року підтримав Віктора Ющенко.

Після парламентських виборів 2006 року велися тривалі переговори по створенню "помаранчової" коаліції в складі БЮТ, "Нашої України" і СПУ. Олександр Олександрович претендував на пост спікера парламенту. Однак "нашеукраинці" вважали, що ця посада належить їхній фракції.

У результаті переговорів з пртії регіонів і КПУ 6 липня 2006 року була так звана антикризова коаліція, а Мороз у вдруге став спікером. Олександрові Олександровичу навісили ярлик "Іуди", хоча сам він пояснював свій вчинок як захист національних інтересів.

Після того, як при активному сприянні Мороза антикризова коаліція намагалася наростити кількість до 300 депутатів, що могло спричинити   імпічмент Президентові України, Віктор Ющенко оголосив дострокові парламентські вибори.

У результаті дострокових виборів восени 2007 року СПУ посіла шосте місце (2,86%), у такий спосіб не переборовши 3-х відсотковий бар'єр, і залишилася поза парламентом.

Після програшу підіймалося питання про його зміну на посту лідера партії, однак це рішення відклали. На його місце пропонували  Валентину Семенюк-Самсоненко, главу ФДМ.

На ІІ-му етапі XV зїзду СПУ Олександра Мороза висунули кандидатом у Президенти України, хоча раніше від партії повинні були висунути Валентину Семенюк-Самсоненко, екс-главу ФДМ. В останній момент Сан Санич вирішив знову спокусити долю. За його кандидатуру проголосувало 270 делегатів. При цьому Мороз категорично відмовився підтримувати  Симоненко, як єдиного кандидата від лівих сил.

Довідка про доходи.

Лідер СПУ задекларував за 2008 рік загальних доходів на суму 219038,28 грн. Відповідно до декларації про доходи, зобов'язання фінансового характеру й майновому стані О.Мороза, оприлюдненої на сайті Центральної виборчої комісії, майже всі доходи він одержав у вигляді зарплати.

Олександр Мороз - один із затятих опонентів Леоніда Кучми. На президентських виборах 1999 року Мороза вважали головним конкурентом діючого президента Кучми. 2 жовтня 1999 року біля Будинку культури Інгулецкого ГЗК (м. Кривій Ріг) було зроблено замах на Наталію Витренко. Міліція обвинуватила в цьому довірену особу  Мороза - Сергія Іванченко. Хоча той заперечував цей факт, його засудили, а Олександр Мороз втратив шанси перемогти на президентських виборах. Сам лідер соціалістів вважає, що ця операція була організована спецслужбами й мала на меті дискредитувати його.

28 листопада 2000 року оприлюдненив плівки майора Мельниченко й обвинуватив Леоніда Кучму і його оточення в причетності до зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Узимку 2001 року став одним з лідерів руху "Україна без Кучми". 16 вересня 2002 року на сайті Compromat.ru з'явилася розшифровка телефонної розмови між головним редактором "Української правди" Оленою Притулою і колишнім директором української служби "Радіо "Воля" Романом Купчинским. Під час цієї розмови останній повідомив, що певні сили мають намір зробити надбанням гласності версію про те, що вбивство Георгія Гонгадзе замовив Олександр Мороз. Сам лідер СПУ назвав бездумної версію про його причетність до зникнення журналіста.

Родина й хоббі.

Одружений. Із дружиною Валентиною Андріївною Олександр Олександрович одружився   18 липня 1965 року. Зараз вона важко хвора, пенсіонер по інвалідності. Виховав двох дочок, старша - викладач музики, молодша займається бізнесом.

Захоплюється поезією (пише вірші). Любить шахи, більярд, рибний лов на спінінг, плавання.

Автор книг «Куди йдемо?...» (1993), «Вибір» (1996), «Тема для роздумів» (1996), «Дорога, з якої не зійти» (1999), «Між вічними полюсами» (1999), «Хроніка одного злочину» (2000), «Про землю, Конституцію і не тільки» (2001), «Політична анатомія України» (2004), збірок поезій «...З відстані» (2004), «Обличчям до вогню» (2006), «Белый снег на каменной террасе» (2006). Автор понад 2000 публікацій в періодиці.

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Григорія Сковороди за книгу «Жива стерня».
Нагороджений медаллю «За трудову доблесть». В 1998 році представлений до нагороди орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (Від нагороди відмовився).