Чорновіл В’ячеслав Максимович

Рейтинг Користувача: / 28
НайгіршеНайкраще 

ХХ століття ознаменувалося ім’ям героя нової доби – В’ячеслава Чорновола, одного з тих, кого можна назвати Совістю народу. Прикладом героїзму став життєвий подвиг В’ячеслава Максимовича. Він мав велику сміливість бути собою, приймати рішення, покладаючись на себе, і йти до кінця заради синівської любові до України. В’ячеслав Чорновіл згадував: «Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку, і дав клятву, що все життя буду боротися за Україну». І він не тільки боровся за неї, але й віддав за неї своє палке життя.
Постать Чорновола увійшла в історію України як постать відомого українського політика, державного діяча, публіциста і журналіста.

Основні віхи біографії В’ячеслава Чорновола розкривають його непересічну особистість.
24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Черкаської області у родині вчителів народився Славко. Це був жорстокий час масових репресій та переслідування інтелігенції. Cім'я Чорновола зазнала переслідувань від комуністичного тоталітарного режиму. 1937 року було заарештовано рідного батькового брата Петра Йосиповича Чорновола, який не повернувся з ув'язнення. Зазнавав переслідувань і батько. Сім'ї доводилося переїжджати з села в село, міняючи місце роботи. Вячеслав Чорновіл до школи пішов 1946 року відразу до 2-го класу (читав з чотирирічного віку).
У 1955 році закінчив із золотою медаллю середню школу в селі Вільхівцях і поступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Навчаючись в університеті, В’ячеслав Чорновіл публікує свої статті у факультетській газеті. Його праці свідчать про нестандартне мислення, що суперечило радянській ідеології. Рішенням університетської колегії його відправляють на “перевиховання” до Маріуполя. Там навколо себе він згуртував цікаву до знань, небайдужу до української культури і мови робітничу молодь. Остаточним етапом національного самоствердження Чорновола стала дослідницька праця напівзабороненого тоді Бориса Грінченка. Титанічна праця і багатогранний талант Грінченка формували свідомість молодого В’ячеслава.
З 1960 до 1963 року працював на Львівському телебаченні редактором молодіжних передач. Далі Чорновіл повертається до Києва, де працює у пресі, на будівництві Київської ГЕС, заввідділом газети “Молода гвардія”, у редакції газети “Друг читача”.
У 1964 році складає кандидатський мінімум і вступає до аспірантури. За публічний протест проти політичних арештів української інтелігенції, виголошений у кінотеатрі “Україна” 4 вересня 1965 року, його викинули з роботи, виключили з аспірантури, позбавили права публікувати свої праці.
Починає друкуватися у “Самвидаві”, стає автором і співавтором статей, підготував два збірники матеріалів про політичні репресії в Україні: “Правосуддя чи рецидив терору” (1960), «Лихо з розуму» (1967), за які йому в 1975 році було присуджено міжнародну журналістську премію. В Україні за них Чорновола було вперше засуджено в 1967 році за звинуваченням у “наклепі на радянський суспільний і державний лад”.
З 1970 по 1972 рік нелегально видає журнал “Український вісник”. 12 січня 1972 року був удруге засуджений “за антирадянську пропаганду й агітацію”. У мордовських таборах він став одним із організаторів різних акцій протесту, зокрема боротьби за статус політв’язня в СРСР. Його називали “зеківським генералом”.
У 1985 році В’ячеслав Чорновіл повернувся з ув’язнення, роботи за фахом йому не давали, тому приходилось працювати кочегаром. У 1988 році стає ініціатором створення Української Гельсінської Спілки, яка з часом стала фундаментом першої політичної партії – Народного Руху України. 4 березня 1990 року В’ячеслав Чорновіл був обраний депутатом Верховної Ради. Від квітня 1990 року до квітня 1992 року – голова Львівської обласної ради і облвиконкому. Був ініціатором багатьох економічних і політичних перетворень.
Восени 1991 року став кандидатом у президенти України від Народного Руху України, здобув кожен четвертий голос в Україні. В грудні 1992 був обраний головою політичної партії НРУ. У жовтні 1991 року На Великій козацькій раді В’ячеслава Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З 1995 року член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор громадсько-політичної газети “Час/Time”. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики. Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975). Нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997).
У політичній боротьбі швидко минав час: постійні поїздки, спілкування з людьми, жертовна праця, нестримний рух вперед. Смерть В’ячеслава Чорновола наздогнала теж в дорозі в автомобільній катастрофі. Під Києвом на 5-у кілометрі автошляху Бориспіль-Золотоноша 25 березня 1999 року трагічно загинув Чорновіл.
Вогонь і відчайдушність, устремління до правди і свободи, сильна енергетика народного лідера дали силу паросткам зерна свободи, що зійшли в душах багатьох українців. Він став народним пророком, Титаном Духу.
Трагедія смерті увірвалася в життєпис України. Та справи Великого Українця надихають нащадків до праці, до наслідування. Так в Україні з’явилася мережа шкіл імені В. Чорновола, в яких плекається патріотичний дух, зростає нове покоління.
17 лютого 2000 року постановою Кабінету Міністрів України нашій школі було присвоєно ім’я Героя України – В’ячеслава Чорновола. Наш навчальний заклад є членом Асоціації шкіл, які носять ім’я Чорновола.
За відзначення особливих досягнень, внесків вчителів та учнів у шкільну духовну скарбницю, плекання патріотизму і любові до ближнього, нації, держави в НВО встановлена іменна стипендія Героя України В’ячеслава Чорновола, яку можуть здобути ті учні та вчителі, які високо несуть звання учень (вчитель) НВО ім. В. Чорновола, реалізують у життя мету навчального закладу, відроджують та пропагують рідну культуру, історію, мову, є патріотами своєї школи та держави, ведуть активну громадську діяльність, є носіями високої культури та духовності, є зразковими учнями та педагогами.
Отож, як заповіт, зберігай слова В’ячеслава Чорновола:
“...урятувати те, що так тяжко здобувалося, - Українську державність;
...зберегти те, що є найціннішим для кожної людини, – гідність і самоповагу, чесність і мужність бути чесним. Перед собою. Перед співвітчизниками. Перед Україною.”