Янукович Віктор Федорович

Рейтинг Користувача: / 21
НайгіршеНайкраще 

Четвертий президент України з 25 лютого 2010р.

Голова Партії регіонів (з квітня 2003);  Прем'єр-міністр України (21 листопада 2002 — 5 січня 2005 та 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007); член Ради національної безпеки і оборони України (з 11 вересня 2006).

Народився в робітничому селищі Жуковці під містом Єнакієве, Донецької області; батько Федір Володимирович (1923—1991) — металург; мати Ольга Семенівна (1925—1952) — медсестра. Дружина Людмила Олександрівна (1949) — пенсіонер; син Олександр (1973) — за фахом лікар-стоматолог, зараз працює заступником генерального директора ТОВ «Донбаснафтопродукт»; син Віктор (1981) — народний депутат України. У Віктора Януковича є звідні сестри, але він про них воліє не згадувати.

Мати померла коли Віктору Януковичу було 2 роки. Батько одружився удруге. Через погані стосунки з мачухою Янукович пішов з батьківського дому до бабусі, жив «у малюсінькому флігелі». Коли Віктор Янукович став прем'єром, в його школі з'явилась табличка, що він там учився. Як він стверджував: "Я ніколи не був круглим відмінником, хоча учився добре, наука давалася легко, учителі говорили: «схоплює усе на ходу». Від батька він успадкував гасло «Очі бояться — руки роблять». Також від батька в спадщину дісталася Віктору Януковичу і дружба з космонавтом Георгієм Тимофійовичем Береговим, із яким, виявляється, Федір Володимирович Янукович перед війною разом учився літати в Єнакіївському аероклубі. Пізніше, як відомо, ця дружба знадобилась Віктору Януковичу, щоб ліквідувати темні плями у своїй біографії.
Складне дитинство сформувало у Януковича відповідний норов, і дало відповідних друзів із Півновки (околиця Єнакієвого, де жив Віктор Янукович).

* серпень 1972 — квітень 1973 — автоелектрик
* квітень 1973 — листопад 1976 — механік, Єнакіївське АТП № 04113
* листопад 1976 — лютий 1984 — директор автобази, ВО «Орджонікідзевугілля», місто Єнакієве
* лютий 1984 — вересень 1987 — директор автобази, ВО «Донбастрансремонт», місто Донецьк
* листопад 1987 — листопад 1988 — заступник директора з автотранспорту дирекції матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецького державного ВО вугільної промисловості
* листопад 1988 — травень 1989 — заступник начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та транспорту, Донецьке головне територіальне управління вугільної промисловості
* травень-вересень 1989 — в.о. директора, вересень 1989 — березень 1991 — директор, ВО «Донбастрансремонт»
* травень 1991 — січень 1994 — генеральний директор, об'єднання підприємств «Донбастрансремонт»
* січень — вересень 1994 — генеральний директор, об'єднання промислового транспорту вугільної промисловості «Укрвуглепромтранс»
* вересень 1994 — серпень 1996 — генеральний директор, Донецького територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту «Донецькавтотранс»
* серпень — вересень 1996 — заступник голови; вересень 1996 — травень 1997 — 1-й заступник голови; 14 травня 1997 — 21 листопада 2002 — Голова Донецької облдержадміністрації та Голова Донецької облради
* 21 листопада 2002 — 5 січня 2005 — Прем'єр-міністр України, Член Ради національної безпеки і оборони України
* 4 серпня 2006 —18 грудня 2007 — Прем'єр-міністр України, Член Ради національної безпеки і оборони України



15 грудня 1967 року у віці 17 років Віктор Янукович був уперше засуджений до 3 років позбавлення волі за участь у пограбуванні за статтею 141 ч.2 КК УРСР як член злочинного угруповання «Півновка». У зв'язку з амністією з нагоди 50-ти річчя Жовтневої революції термін покарання був зменшений судом до 1,5 років. Покарання Віктор Янукович відбував у колонії Кременчука упродовж 6-7 місяців і був умовно-достроково звільнений за клопотанням адміністрації за зразкову поведінку. За свідченням мешканця Сміли Миколи Московченка, який у той час також перебував у цій колонії, Віктор Янукович співпрацював з адміністрацією виправної установи.

Удруге до кримінальної відповідальності Віктор Янукович був притягнутий за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ст. 102 КК України й засуджений 8 червня 1970 року до 2 років позбавлення волі. Але при цьому з невідомих зараз причин досудове слідство й розгляд справи в суді тягнулися 9 місяців. За свідченням одного з приятелів Віктора Януковича Олександра Мартиненка, під час інциденту була присутня якась дівчина, яку Віктор Янукович начебто захистив від п'яних залицянь. Побутує легенда, що начебто справа насправді порушувалася за зґвалтування відповідно до статті 118 КК УРСР, але завдяки співпраці Януковича з «органами» буцімто зникла заява потерпілої, а справа була перекваліфікована.
У грудні 1978 року судимості Януковича ухвалою Президії Донецького обласного суду були визнані безпідставними. Це стало можливим завдяки зверненню до Донецького обласного суду космонавта Георгія Берегового, депутата Верховної Ради СРСР.[4]

Обставини цих справ суперечливо висвітлюються низкою засобів масової інформації.

У 2006 році була заведена кримінальна справа за фактом фальсифікації постанов суду про зняття судимостей з Віктора Януковича. Проте вона була закрита за відсутністю складу злочину у липні 2006 року.

За даними одних джерел, Віктор Янукович вступив до лав КПРС в 1979 році, з інших — в 1980 році. У 1981 році новоспечений член КПРС пройшов перевірку відповідального контролера комітету партійного контролю Михайла Люнькова. Наступного року Віктор Янукович був обраний депутатом Карло-марксовської сільради міста Єнакієве.

Становлення Віктора Януковича як регіонального лідера відбулося в середині 90-х років. До цього моменту в Донецькій області вже оформився один з найсильніших фінансових угрупувань України. Вважається, що Віктор Янукович вніс чималий внесок до його створення. Саме його називали одним з авторів схеми «вугілля-кокс-метал»: шахти на Україні отримували державні дотації; кокс, що вироблявся з вугілля яке дотувалось, дозволяв різко понизити собівартість металу; об'єднання в одних руках всього виробничого ланцюжка від видобутку вугілля до експорту металопродукції дозволяло виводити за кордон державні дотації у вигляді прибутку за експортований метал і відшкодованого ПДВ. Саме тоді, вважається, виник тандем Віктора Януковича і Рината Ахметова.

Після заміни на керівному посту області Щербаня Володимира Петровича на Полякова Сергія Васильовича влітку 1996 року Віктор Янукович був призначений першим заступником нового голови обласної державної адміністрації (займався роботою базових галузей промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку). Не бажаючи заглиблюватися в проблеми регіону, Сергій Поляков практично переклав свої функції на Віктора Януковича. Авторитет останнього на місцевому і державному рівні зріс, відкривши шлях до ще вищого кар'єрного злету.

14 травня 1997 року Указом Президента № 435/97 Янукович Віктор Федорович був призначений на місце звільненого голови Донецької обласної державної адміністрації Полякова Сергія Васильовича. Кандидатуру Януковича вважали найбільш логічною, враховуючи його здатність обходити гострі кути у відносинах між регіоном і центром.

14 червня 1998 року Віктор Янукович перемагає на повторних виборах в обласний Раді з виборчого округу № 7 (вибори 28 березня 1998 року були визнані такими, що не відбулися). 11404 виборці (78,41 %) віддають за нього свій голос.

14 травня 1999 року шоста сесія Донецької обласної Ради ХХІІІ скликання прийняла заяву Пономарева Івана Дмитровича про звільнення від виконання обов'язків голови за станом здоров'я. У цій заяві була згадана кандидатура голови обласної держадміністрації Віктора Януковича як найбільш прийнятна заміна. Більшість депутатів підтримали дану кандидатуру, тобто дозволили Віктору Януковичу суміщати посади керівника обласної виконавчої і представницької влади, що суперечило чинному законодавству України.
Віктор Янукович був одним з тих, хто суміщав керівні посади в обласній раді і облдержадміністрації. До відомого розпорядження Президента (кінець 2000 р.), який зажадав, щоб сумісники визначилися, де вони хочуть працювати, він не думав про те, щоб «здати» одну з посад. Проте на початку 2001 р. слухняно подав заяву про відставку з поста голови облради. І тут облрада переважною більшістю голосів (136 — «за» при 4 — «проти») ухвалила рішення продовжити повноваження своєму керівникові.

У травні 2001 року Віктор Янукович зробив ще одну спробу піти з поста голови облради. Тоді він це пояснював не потребою підкорятися закону, а тим, що за попередні два роки в облраді було створено стабільну конструктивну більшість. Тому відпала необхідність суміщати посади. Спроба була успішною. Новим головою облради став Борис Вікторович Колесніков.
Вибори до Верховної Ради 2002 в Донецькій області були тріумфом пропрезидентського блоку «За єдину Україну!». Список блоку отримав майже 40 % голосів донецьких виборців. По одномандатних округах (всього їх — 23) пройшли в основному його висуванці, які згодом склали основу фракції «Регіони України».

Віктор Янукович був обраний депутатом Обласної ради в місті Димитров. За нього проголосували більше 70 % жителів округу. Губернатор заявив, що він «задоволений» результатами виборів.

Будучи губернатором Віктор Янукович не вступав в Партію регіонів, проте не приховував своїх симпатій до неї, заявляючи, зокрема, що партія «має велике майбутнє в Донбасі». Пізніше, коли Віктор Янукович вже став прем'єром за квотою фракції «Регіони України», йому запропонували очолити Партію регіонів. Офіційно з цією ініціативою виступили декілька місцевих організацій партії в Донецькій області. Після тривалих приготувань і дискусій Віктор Янукович був обраний лідером на 5-му з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 р. Микола Азаров став головою політичної ради; Володимир Рибак — головою виконкому політичної ради партії.

Віктор Янукович — прихильник змішаної виборчої системи. Такої ж точки зору дотримувалася і Донецька облрада. Зокрема, в 2001 р. він прийняв звернення до Верховної Ради і Президента з проханням зберегти змішану систему, «щоб не обмежувати права громадян». Віктор Янукович — прихильник двопалатного парламенту і скорочення в ході адміністративно-територіальної реформи кількості регіонів до 8—10.

Завдяки активній підтримці Віктора Януковича і фінансово-економічних груп Донбасу, в першу чергу Індустріального союзу Донбасу (ІСД) кандидатура Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 року, останній бере сенсаційну перемогу в Донецькій області, електорат якої завжди випробовував симпатії до представників лівих сил. У першому турі 31 жовтня Леонід Кучма отримав в свою підтримку 31,96 %, а основний його суперник Петро Симоненко (лідер Комуністичної партії України) — 39,40 %. У другому турі 14 листопада Леонід Кучма набрав — 52,98 % голосів, а Петро Симоненко — 41,22 %.

Проте перемога Леоніда Кучми на президентських виборах 1999 р. не принесла Донбасу очікуваної вигоди. Навпаки, проблем стало більше — головним чином, через призначення Віктора Ющенка на пост Прем'єр-міністра, а Юлії Тимошенко — на пост віце-прем'єра з питань паливно-енергетичного комплексу.

Незадовго до своєї відставки, яка відбулася в січні 2001 р., віце-прем'єр по ПЕК в уряді Віктора Ющенка Юлія Тимошенко запропонувала свій план реформування вугільної галузі. Проте в Донбасі до нього поставилися різко негативно: наприклад, Віктор Янукович назвав його «популістським». У Донецьку дуже боялися ідей уряду Віктор Ющенко щодо закриття 88 шахт, зокрема 39 — в Донецькій області. Цікаво, що після відставки Юлії Тимошенко одним з кандидатів на пост, що звільнився, називали Віктора Януковича.

У той період, коли Віктор Ющенко очолював Кабінет Міністрів, до звичайних «скарг» донеччан про те, що владні повноваження надмірно централізовані в руках Києва, додалася незадоволеність політикою уряду в паливно-енергетичному комплексі. Президент Кучма у той час був солідарний з «донецькими» в питанні оцінки енергетичної політики уряду Віктора Ющенка.

В часи губернаторства Віктор Янукович був лобістом деяких проектів у рамках регіону, зокрема Роман Гайовий з Агентства журналістських досліджень приводить такі успішні лобістські проекти губернатора Януковича: введення високого мита на коксівне вугілля, що дало можливість вирівняти в ціні дешевий російський з дорогим українським вугілля; прогрес в об'єднанні місцевих енергокомпаній; експансію донецьких фірм на ринок сусідньої Луганщини.

Віктору Януковичу, належала ідея створення на території Донбасу вільних економічних зон — «Донбас» й «Азов», що дали можливість місцевим компаніям значно знизити розмір податків, він також відомий як лобіст вугільних підприємств, проти закриття яких він виступав.

У листопаді 2002 р. Президент Леонід Кучма відправив до відставки Прем'єр-міністра Анатолія Кінаха і запропонував на цю посаду Віктора Януковича. Цьому були дві основні причини. По-перше, необхідно було задовольнити претензії Донбасу на володіння державними посадами — компенсація за зусилля під час виборів у Верховну Раду 31 березня 2002 р. По-друге, самому Леоніду Кучмі було необхідно знов створити конкуренцію між найвищими органами влади, щоб направити енергію основних угрупувань на конфлікти між ними, а самому — «піднятися» над цим. За проголосували 234 Народних депутата.
На 5-му з'їзді Партії регіонів 19 квітня 2003 р., коли Віктор Янукович був вибраний її головою, було виражено прагнення партії брати участь і перемагати на президентських виборах. Прізвище кандидата тоді заявлено не було.

Коли Віктор Янукович став прем'єром, уряд почав приділяти більше уваги реформуванню вугільної галузі. Розроблена відповідна програма, яка передбачає об'єднання шахт в крупні державні компанії, які надалі підлягають акціонуванню, а потім — приватизація. Для полегшення роботи державних вугільних компаній планується створити спеціальну енергорозподільну компанію, яка поставлятиме на шахти електроенергію по понижених цінах. Міністерство палива та енергетики вважає, що саме таким способом реально вдасться провести антикризові заходи.

Відносини Віктора Януковича з Леонідом Кучмою були (і залишаються) суперечливими. З одного боку, Віктор Янукович був «пропрезидентським» політиком. Про їх близькі відносини говорило багато що, наприклад, те, що під час святкування Старого Нового Року в 2001-му на концерті у Яна Табачника за столом з президентською четою і Віктором Ющенком сидів саме Віктор Янукович. І природно, він підтримував всі ініціативи Президента і висловлену ним думку. Це, до речі, продовжувалося і тоді, коли він став Прем'єр-міністром: коли Леонід Кучма назвав вільні економічні зони «напівкримінальними», Віктор Янукович підтримав критику. І це природно, оскільки Партія регіонів і донецька еліта в переддень президентських виборів вели куди складнішу гру, ніж протистояння влада-опозиція. З іншого боку, Леонід Кучма став одним з об'єктів критики з боку представників Партії регіонів після другого туру президентських виборів 2004 року.

Віктор Янукович подав у відставку з посади голови Уряду 31 грудня 2004 р., фактично вже після оголошення результатів Виборів Президента України 2004, на яких перемогу отримав Віктор Ющенко. Відставка була прийнята Президентом Леонідом Кучмою 5 січня 2005 р.
листопада 2006 Віктор Янукович встановив абсолютний рекорд перебування на посаді прем'єр-міністра України. На той момент він очолював уряд 898 днів. Для прикладу: Віктор Ющенко був прем'єром майже вдвічі менше — 493 дні, а Юлія Тимошенко — 216 днів.

В 2004 прем'єр-міністр Віктор Янукович за підтримкою президента Леоніда Кучми став кандидатом «від влади» на президентських виборах на Україні.

Віктор Янукович мав майже беззастережню підтримку на Донбасі та значну підтримку серед електорату південних та східних областей. Прихильники Віктора Януковича наголошували на економічному зростанні східних регіонів за часи діяльності уряду у 2002—2004 роках, суттєвим аргументом була також проросійська економічна та культурна політика.
В той же час у Києві, північних та, особливо, західних областях Віктор Янукович користувався дуже низькою підтримкою. Перш за все, через зростання цін на основні продукти харчування, значний рівень корупції практично у всіх гілках влади, кримінальне минуле Віктора Януковича та проросійську орієнтацію.

У першому турі Віктор Янукович набрав 11008731 голос (39.26 %), посівши 2-е місце серед 24 претендентів (поступившись Віктору Ющенкові). У другому турі, відповідно до офіційної заяви Центральної виборчої комісії, Віктор Янукович здобув перемогу (одержавши 49,46 % голосів), але, в умовах масових акцій протесу, розгорнутих прихильниками Віктора Ющенка, які обвинуватили владу в масовій фальсифікації виборів, Верховний Суд, розглянувши представлені докази, визнав, що встановити достовірні результати голосування неможливо. Згідно з рішенням ВСУ 26 грудня 2004 р. відбулося переголосування другого тура, у якому Віктор Янукович програв, набравши 44,2 %. Але навіть після рішення Верховного Суду нікому з вископосадовців офіційні обвинувачення в організації фальсифікацій висунуті не були.

Після поразки на президентських виборах Віктор Янукович не полишив політичної діяльності і виступив з критикою економічного курсу запровадженого президентом Віктором Ющенком і прем'єром Юлією Тимошенко. Віктор Янукович відзначав, що незбалансована економічна політика спрямована на різке зростання соціальних виплат в державному бюджеті, нарощування податкового тиску на підприємства, а також різке скорочення капітальних інвестицій в основні фонди призведуть до наростання кризових явищ в економіці країни. У квітні 2005 року лідери 19 політичних партій і 12 громадських організацій домовилися про створення опозиційної коаліції на чолі з Віктором Януковичем. Така широка коаліція, так і не була сформована і Партія регіонів прийняла участь в Виборах до Верховної Ради 2006 самостійно.
Віктор Янукович почав реорганізацію своєї Партії регіонів, пообіцявши зайняти пост прем'єр-міністра після парламентських виборів або, принаймні, отримати істотну вагу в наступному уряді.
Влітку 2005 року Генеральна прокуратура України звинуватила Віктора Януковича в незаконній видачі премій призерам Олімпійських ігор в Афінах 2004 із державного бюджету, у виділенні коштів Донецькому аеропорту на закупівлю устаткування для забезпечення безпеки польотів. Прокуратура також зацікавилася земельною ділянкою, яка була оформлена на Віктора Януковича губернатором Івано-франківської області Михайлом Вишиванюком в 2000 році.
Всі ці події тільки покращували особистий рейтинг Віктора Януковича та Партії регіонів. Під час перебування в опозиції Віктора Янукович написав книгу «Рік в опозиції» яку презентував за два тижні до виборів.

Віктор Янукович Народний депутат України V скликання квітень-вересень 2006 від Партії регіонів, № 1 в списку. На час виборів: голова Партії регіонів. Член Комітету Верховної Ради з питань правової політики (липень-вересень 2006), голова фракції Партії регіонів (травень-вересень 2006). Склав депутатські повноваження 12 вересня 2006.
У грудні 2005 Партії регіонів на виборах у Верховну Раду, що відбулися 26 березня 2006 року набрала 32,14 відсотка голосів, зайнявши перше місце. Спроби створення парламентської коаліції, яка могла б сформувати Кабінет міністрів і утвердила Прем'єр-міністра, довгий час були безрезультатні, спочатку фракція Партії регіонів була в меншині, — теоретична більшість могла складатись з Блоку Юлії Тимошенко, Наший України і Соціалістичної партії, останні в своїй передвиборчій компанії обережно використовували «помаранчеву» риторику. Але згодом через суперечності між лідерами цих фракцій, та перш за все через нерішучість Віктора Ющенка, який часом схилявся до коаліції Нашої України з Партією регіонів, привели до того, що лідер соціалістів Олександр Мороз заради обрання його спікером Верховної Ради пішов на союз з Віктором Януковичем, і ситуація в українському парламенті змінилася — більшість мандатів отримала коаліція Партії регіонів, соціалістів і Комуністичної партії.
Президент Ющенко оголосив нову коаліцію нелегітимною, і мова зайшла про можливий розпуск Ради і призначення нових виборів. Проте у серпні 2006 року в ході переговорів між президентом і лідерами парламентських фракцій був розроблений документ — Універсал національної єдності, який підписали представники всіх фракцій Верховної Ради, окрім Юлії Тимошенко і секретаря ЦК Компартії Петра Симоненко (він не підтримав декілька пунктів Універсала). У документ, крім положень, що передбачають використання української мови як державної і що гарантують громадянам України вільне використання російської або інших мов, був також включений пункт про виконання плану дій Україна-НАТО. На підставі цього Універсала 7 липня 2006 року була створена Антикризова коаліція, яка з 23 березна 2007 року змінила назву на Коаліція національної єдності за участю фракцій Партії регіонів, КПУ, СПУ та Нашої України. 4 серпня 2006 року Верховною Радою України був призначений персональний склад Кабінету Міністрів України та прем'єр-міністр України Віктор Янукович, який на момент призначення на цю посаду був народним депутатом України. У зв'язку з тим, що протягом двадцяти днів з моменту призначення повноваження народного депутата України Віктора Януковича не були припинені, з огляду на вимоги статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» постанова Верховної Ради України від 4 серпня 2006 року про призначення Віктора Януковича на посаду прем'єр-міністра України втратила чинність з 25 серпня 2006 року. Але, незважаючи на це Віктор Янукович сумнівно з правової точки зору продовжував здійснювати повноваження прем'єр-міністра України до призначення нового Уряду за результатами позачергових виборів народних депутатів 2007 року.

13 грудня 2006 року уряд Віктора Януковича розповсюдив спеціальну заяву, в якій звинуватив президента Віктора Ющенка в свідомій дестабілізації обстановки. Наголошувалося, що вирішення Віктора Ющенка накласти вето на проект закону про бюджет на 2007 рік спровоковане «ілюзією можливого розпуску Верховної Ради і проведення дострокових парламентських виборів». У відповідь на це секретаріат Президента України звинуватив уряд в порушенні Конституції, оскільки він нібито заклав до бюджету на 2007 рік занижені рівні мінімальної зарплати і пенсії.
22 грудня того ж року Віктор Ющенко підписав відкинутий їм раніше закон «Про держбюджет України на 2007 рік». Як заявив Віктор Януковича, для цього йому довелося домовитися з Президентом про те, що за підсумками першого кварталу держбюджет буде переглянутий і по можливості рівень пенсії в країні буде приведений у відповідність зі встановленим прожитковим мінімумом.
12 січня 2007 року Верховна Рада прийняла підготовленого урядом Віктора Януковича закон «Про кабінет міністрів України». Раніше президент наклав на нього вето, проте завдяки підтримці блоку Юлії Тимошенко в парламенті воно було з успіхом подолано. Про необхідність швидкого ухвалення цього закону Віктор Янукович говорив ще в жовтні 2006 року. Тоді він пропонував паралельно внести і закон про Президента України — «щоб побачити баланс влади», але цього зроблено не було. Віктор Янукович підкреслював, що в роботі над законопроектом брали участь як міністри, які представляють «Нашу Україну», так і представники юридичного департаменту Секретаріату Президента. 18 січня 2007 року Віктор Ющенко запропонував парламенту змінити ті положення документа, які, на його думку, не відповідають конституції України. 23 січня Голова Верховної Ради Олександр Мороз заявив, що навіть якщо Президент України не підпише цей закон, то він як голова Верховної Ради буде «зобов'язаний його обнародувати». Намагаючись запобігти публікації закону, 1 лютого 2007 року співробітники Секретаріату Президента повідомили про подання до Конституційного суду України. 2 лютого 2007 року закон «Про Кабінет міністрів» офіційно набув чинності після того, як був опублікований парламентській газеті «Голос України» і газеті центральних органів виконавчої влади «Урядовий кур'єр».

23 листопада 2007 року на I сесії Верховної Ради VI скликання склав повноваження Прем'єр-міністра. Виконував обов'язки Прем'єра до обрання Верховною Радою нового Прем'єр-міністра 18 грудня 2007.

Діяльність уряду Віктора Януковича в 2003—2004 рр. відзначилася двозначним річним зростанням ВВП України, проведенням низки економічних (пенсійна, бюджетна (Закон « Про Державний бюджет України на 2004 рік»), податкова (введення єдиної ставки прибуткового податку, так званого єдиного податку з підприємців фізичних осіб, зміни в адмініструванні ПДВ), регуляторна (Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», ін.) та політичних (друга редакція конституції України) реформ.

Дискусія навколо державного бюджету на 2007, що розвернулася між президентом і урядом є достатньо показовою щодо засад економічної політики Віктора Януковича. Під час обговорення бюджету головним було питання щодо розміру виплат малозабезпеченим громадянам. Президент і опозиція виступали за підвищення мінімальних пенсій і зарплат до прожиткового мінімуму, уряд і коаліція погоджувалися на їх повільне зростання. При цьому в ході всього бюджетного процесу жодна серйозна політична сила жодного разу не заявила про те, що проект бюджету направлений перш за все проти середнього класу, тобто людей з доходами від півтора до десяти тисяч гривень в місяць.

Ліквідація вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку Урядом Юлії Тимошенко в 2005 році, а також зменшення ввізних мит та регуляторна реформа привели до того, що в країні були ліквідовані відразу декілька штучних монополістів (до 2005-го торгівлею, імпортом і експортом деяких категорій товарів на зразок взуття або мороженої курятини займалися підприємства, що мали ексклюзивні умови ведення бізнесу). В результаті не тільки знизилися ціни на багато товарів, зокрема, на побутову техніку, але і почали стрімко розвиватися підприємства, що раніше працювали в монополізованих секторах. Проте з серпня 2006 року ситуація кардинально змінилася. Вже ніхто не говорить про завершення регуляторної реформи (Закон «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» вступив в дію ще 5 листопада, проте на ділі так і не запрацював). Крім того, знов були введені квоти на експорт зерна, із-за чого в цій сфері змогли працювати лише вибрані.

Уряд Віктора Януковича веде діалог виключно з крупним бізнесом, оскільки саме він може забезпечити швидкий ефект — високі темпи зростання ВВП. Але підприємства-гіганти зазвичай орієнтовані на експорт, а тому Кабмін не приділяє належної уваги внутрішньому ринку. Взамін Уряд пропонує бізнесу боротися не за право самостійно розвиватися, а за державну підтримку. У 2007 році з державного бюджету на інвестиційно-інноваційні цілі було виділено більше, ніж на соціальну допомогу незабезпеченим — понад 20 млрд. гривень. Основну частину цих коштів отримають крупні машинобудівні, хімічні і металургійні компанії. На підтримку малого і середнього бізнесу буде напрямлено в півтори тисячі разів менше — всього 16 млн гривень.

Ні у бюджеті 2007, ні в Програмі соціально-економічного розвитку, ні в проекті програми уряду немає чіткої стратегії розвитку інфраструктури ведення підприємництва, яка дуже важлива саме для малого і середнього бізнесу. Крім того, нічого не говориться і про необхідність спростити дозвільні процедури на муніципальному рівні, особливо в будівництві, а також про створення ринку землі або про державну підтримку експорту продукції підприємств середнього бізнесу через страхування і кредитування експортних операцій (одна з ідей попереднього прем'єр-міністра Юрія Єханурова, яка була забута Віктором Януковичем). Єдине, що зробив уряд — задекларував в Концепції податкової реформи ліквідацію до 2015 року спрощеної системи оподаткування, яка, на думку уряду, заважає розвиватися середньому бізнесу через надання незаконних конкурентних переваг дрібним фірмам.

Звання та посади

* Президент Національного олімпійського комітету України (грудень 2002 — червень 2005).
* Член Президії НАНУ
* Дійсний член АЕНУ. Член-кореспондент Транспортної академії України.
* Заслужений працівник транспорту України (жовтень 1995).
* Член Антикризового центру (листопад 2003 — червень 2005).
* Прем'єр-міністр України (2002—2005; 2006 — 2007).


Автор (співавтор) близько 30 наукових праць, зокрема книг:

* «Инфраструктура промышленного региона: теория, практика, перспективы» (1999)
* «Менеджмент инвестиционного проектирования и планирования» (т.2, в 3 кн.; 1996—1998, співавтор);

статей:

* «Состояние и проблемы деятельности банков в Донецкой области» (1998)
* «Статус обласної ланки управління соціально-економічним розвитком» (1998)
* «Регіональні проблеми формування і використання трудових ресурсів» (1999)
* «Украинско-российские экономические отношения в региональном аспекте: тенденции, особенности развития» (1999)
* «Шахтерские города Донецкой области: проблемы и пути решения» (1999, співавтор)
* «Проблемы реструктуризации хозяйственного комплекса промышленного региона» (1999, співавтор)
* «Проблемы и перспективы социально-экономического развития Донецкой области» (1999)
* «Засоби підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності регіону» (2000)
* «Экономические процессы управляемы» (2001) та ін.

Нагороди

* Орден «За заслуги» III (листопад 1998), II (липень 2000), I ст. (липень 2002)
* Знак "Шахтарська доблесть" III, II, I ст.
* Знаки "Шахтарська слава" III, II, I ст.
* Почесна грамота Кабінету Міністрів України (липень 2000)
* Орден Святого преподобного Нестора-літописця Києво-Печерського (1998)
* Орден Святого князя Володимира (1998)
* Орден Святого Даниїла Московського


Займається спортом (великий теніс), любить полювання та розводить голубів, любить швидку їзду на автомобілях — навіть брав участь у змаганнях «Бахмутський шлях». Тримає собак (курцхаари, ягдтер'єри, лабрадори, такса, лайка). Воліє читати енциклопедії, Євангеліє, книги про історичні особистості. Любить футбол.

Джерело: Вікіпедія